Народные русские сказки А. Н. Афанасьева в трех томах. Том 3

От тут уже вовки злякались; стали вони думати-гадати, як би відціля удрати. «Славная, братці, кумпанія і каша гарна кипить, та нічим долить; піду я по воду». Як пішов вовк по воду: «Хай вам абищо з вашою кумпанією!» Як зачав другий того дожидати, став думати-гадати, як би й собі видтіля удрати: «Е, вражий син! Пішов та й сидить, нічим каши долить. Ось візьму я ломаку та прижену його, як собаку!» Як побіг, так і той не вернувся. А третій сидів, сидів: «Ось піду лишень я, так я "iх прижену!» Як побіг, так і той рад, що втік. «Ох, нум[602], брате, скорійше хвататься, щоб нам оцю кашку по"iсти та з куреня убраться!» От як одумавсь вовк: «Е, щоб нам тро"iм та козла і барана бояться! Ось ходім ми "iх по"iмо, вражих синів». Прийшли, аж ті"i добре шатались, уже з куреня убрались; як побігли, та й на дуба зібрались. Стали вовки думати-гадати, як би козла та барана нагнати. Як стали йти, і найшли "iх на дубі. Козел сміліший, ізліз на самий верх, а баран не сміливий — так нижче. «Ох, лягай, — кажуть вовки ковтуноватому[603] вовкові, — ти старший! Та й ворожи, чи не побачимо "iх». Як ліг вовк до-гори і зачав ворожити. Баран сидить на гіллі[604] та так дрижить: як упаде, та на вовка. Козел сміливий не став зівати, а як закричить: «Подай мені ворожбита!» Вовки як схватились та насилу відтіля убрались.

Казка про кравця и Вовка

№555[605]

Як був у попа кравець[606] і пішов на село робити, а в той час безщасному вовкові не послав біг корму. Він зліз на гору да й просе бога: «Дай, господи, "iсти, а то вмру!» — «Ох, іди ж, — каже, — вовче! Шо нападеш попове, то й "iсти тобі готове». От іде вовк — ходе кобила: «Здорова була, кобило, а чия ти єсть?» — «Ох, вовче, я попова». — «Ти ж мені "iсти готова!» — «Ох, подивися ж, — каже, — вовче! Я була в городі, принесла бумаги». Став вовк дивиться в бумаги, кобила як стрибнула! Оглянулась, так і вовка не вздріла. От іде вовк та й думає: «Який я дурень єсть! Чи я пан, чи я письменний, шо ще мені в бумаги дивиться?» Іде вовк, аж ходить баран: «Здоров був, баране! А чий ти єсть?» — «Поповий». — «Ти ж мені "iсти готовий!» — «Ой, стань же ти, вовче, в долині, а я піду на гору; роззяв ріт, так я сам тобі влечу». Як розігнавсь баран, як дав йому в лоб, дак трохи не заснув вовк. От іде вовк та й думає: «Який я дурень! Чи я пан, чи шо, шо ще захотів легкого хліба?» Стрів вовк свині: «Здорові були, свині! А чі"i ви есть?» — «Попові!» — «Ви ж мені "iсти готові!» — «Ох, вовче-братику! Зволь же нам хоть пісню заспівать». Поти свині вовка манили, пока люди взгляділи вовка да й прогнали.

От іде вовк і стрічає кравця: «Здоров, був, кравче! А чий ти єсть?» — «Поповий!» — «Ти ж мені "iсти готовий!» — «Ох, вовче-братику! Дозволь же мені хоч умиться на последній дорозі, от дай же ще й хвоста втертись». От кравець у хвіст руки як умотав, як одпустив три аршини, так вовк там трохи й не гигнув...[607] От кравець як одумавсь; як побіг, та на дуба і сховавсь. Став вовк думати-гадати, як би того кравця здогнати; зібрав собі молодців і підійшов як раз під того дуба. «Онде, братці, сидить кравець на дубі. Ох, нумте, братці, як би його достати...» От ліг безхвостий на споді, а ті всі на його зверху; от уже одному вовку стати і кравця достати. Той кравець каже: «Понюхаю хоч на послідній дорозі табаки!» Понюхавши: ахчи! А вовк думав, шо кричить: «Аршин!» Як пирсне відтіля, як посиплються вовки, як вхопили того вовка, розірвали — і пропав бідний!

Повесть о Ерше Ершовиче

№556[608]

Пришел Лещ на Ерша подал челобитну, а в челобитной пишет тако: «Господам моим от рыб великому Осетру и Белуге и Белой рыбице. Бьем челом на лихого Ерша, что он владеет насильством нашими вотчинами. Собою он мал, а щетины у него как острые рогатины, и где он ни попросится ночевать и кто его не ведаючи пустит, — и он хочет хозяина вон выжить. А мы хотим быть оправлены вами, праведными судиями». Судья спросил Леща: «Чем, Лещ, Ерша уличаешь?» Лещ сказал: «Уличаю я его истинною правдою; да есть у меня рыбы добры, зовут их Сиг и Ладога, на них я шлюся». Судьи спросили Ерша: «Шлешься ли ты на

Сига и на Ладогу?» Ерш сказал: «Сиг и Ладога рыбы велики, а мы рыбы малые; а се они с Лещом хлеб-соль водят вместе, и они правды не скажут». Судьи спросили Леща: «Еще чем Ерша уличаешь?» Лещ сказал: «Уличаю я его общею правдою, да есть у меня еще рыба добрая, зовут ее Сельдь переславская; на ту я еще шлюся». Судьи спросили Ерша: «Шлешься ли ты на общую правду — Сельдь?» Ерш сказал: «То общая правда; на ту и я шлюся».