Не судилось (Панське болото)

К а т р я. Так, мучениця… уже все перемучене…

Д м и т р о. Ти молодесенька, — ще все перемелеться… Коли несила, то й не люби мене; я тiльки доглядатиму тебе, як свою рiдну дитину, дивитимусь на тебе, горе дiлитиму!

К а т р я. Як менi тебе шкода, Дмитре! Не судилось!! Глянь на мене — я труп… менi… о-ох! (Хапаючись, звисає на стiл, а потiм на лаву).

Д м и т р о. Порвалася… остатня порвалася! Де ж ворог мiй? Де катюга неситий той, проклятий? Ще досi його носить земля! Iще не шматують чортяки його смердючого серця? Нi, годi! Досить тобi жирувати! Знайду тебе! Зубами перерву твоє горло… ногами розтопчу, як гадину! (Скажено вибiга).

К а т р я. Не бий… Не бий!! (Сунулась бiгти i упала на лаву). Ой!! Оборонiть! Обо-о-ро-нiть!.. Про-бi!..

За вiкном чути гомiн. Катря не може крикнути, а тiльки стука в вiкно.

Г о л о с М и х а й л а. Та чого ж їй?

К а т р я. Вiн… вiн… прийшов! (Пiдводиться).

Г о л о с М и х а й л а (пiд вiкном). Адже замiж iде!

К а т р я (дочувши). А! Й ти знущаєшся? Годi ж! (Хапа несамовито пляшечку i всю випива).,

В И Х I Д IX

Михайло i Катря.

Катря, спотикаючись, кидається до Михайла. Спочатку веде розмову, рвучи слова, а далi, пiд впливом атропiну, розпалюється i навiть пiдживляється на силах, поки трутизна не пiдрiзує їх в коренi. Михайло, увiйшовши, стоїть яку хвилину коло дверей.

К а т р я. Михайло!.. Свiте мiй!.. Доле моя!.. Ой пiддерж, бо впаду…

М и х а й л о. Що з тобою? (Трошки чуло бере її за руку).

К а т р я. Прийшов-таки… пожалував…

М и х а й л о. Ти слаба? На тобi лиця нема!

К а т р я. Нi, нi! У мене уже нiчого не болить… я така рада, така рада, що тебе бачу… Господи, яка я щаслива, як серце мало з грудей не вискочить!

М и х а й л о. Та як же? А Харлампiю що ти казала?.

К а т р я. Харлампiю? Зараз, зараз… тiльки постой… я Харлампiя не бачила…

М и х а й л о. Як не бачила? Так це вiн брехав, — що ти замiж iдеш i за мною не жалiєш нi крапельки?

К а т р я (пригадує). Не бачила… не бачила… Мене щось лаяло… Господи, усе забула!.. Тебе? Нi, нi!.. Тебе не забула… не забуду, — мiй ти, мiй! (Хоче обняти i, похитнувшись, трохи не впала).

М и х а й л о. Що з тобою, Катре?

К а т р я. Нiчого, нiчого… то у мене щось у очах потемрiло. Доведи мене до скамейки… Менi так весело, що ти зi мною!

М и х а й л о. Так ти мене любиш, Катрусю?.. Так то набрехав iрод той? (Веде її, обнявши, до скамейки, що коло столу).

К а т р я. Чи люблю тебе?.. Аж зотлiла!.. Не бiйся, не бiйся! Плакати бiльше не буду… не засмучу тебе сльозою! Я така щаслива, така щаслива, що ти коло мене… у мене все аж кипить у грудях од… щастя… Сiдай тут, до мене ближче, близесенько!

М и х а й л о (зрушений, обнiма). Голубко моя, серденько! Ти вся тремтиш! Рученятка у тебе холоднi як лiд, а з лиця аж пашить…

К а т р я. Нi, нi! Я здорова… (Дивиться ни його пильно). Який ти гарний, соколе мiй! Свiте мiй, який гарний!

М и х а й л о. Зiронько моя! (Хоче обняти).

К а т р я (бере за руку). Постой, постой! Дай я на тебе надивлюсь, дай надивлюсь… щоб нiколи не забути… Брiвоньки мої шовковiї! Очi мої яснi та прекраснi! Вустоньки мої любi та милi! (Цiлує i в очi i в уста i припада до Михайла). Не забуду вас!

М и х а й л о (палко пригорта Її). Доле моя! Щастя моє! Я тебе кохаю так, як нiколи в свiтi! Всi вони брешуть! Не хочу я знати — нi батька, нi матерi! З твоєї хати не вийду! Нiхто не розлучить уже нас!

Вiкна у хатi починають з цiї години свiтитись червоним вогнем, котрий iк кiнцю дiї розжеврюється бiльше.

К а т р я (якось непевно). Любиш? Ой!.. Кольнуло щось пiд серце!.. Дай менi до твоєї щоки притулитись…

М и х а й л о (з страшною тривогою). Катре! Ти слаба! У тебе гарячка? (Цiлує її руки i грiє їх духом).

К а т р я. Нi, нi! Не рушся… менi одлягло. Господи, як хороше, яке щастя!! Я не переживу його… (Важко диха). Тепер уже не… одiрве… нiхто мене… до самої смертi. Дiждалась-таки й я долi!

М и х а й л о (з жахом). Ти слаба! У тебе губи посинiли… Я побiжу за лiкарем…

К а т р я. Нi, нi! Не пущу тебе! (Пригортається). Раю мiй! Осьде ти!.. (Яку хвилину сидить у щасливiм забуттi, а далi раптом зривається з мiсця). Ой смерть моя! Да-вить мене пiд серце!

М и х а й л о (пiддержує її). Господи! Що з нею?

К а т р я (ламаючи руки). Ой!.. Давить, давить!.. Дух забива… Рятуйте мене!!

М и х а й л о (хапа кухоль води). Напийся води… Тiтко Горпино! Хто там?!

К а т р я (упуска кухоль; виривається, кидається на авансцену). Рятуйте!!! Михайло… я випила трутизну оту в шкляночцi… серце… ох!..

М и х а й л о. Атропiн? Пропав я!!. (Рве на собi волосся i кричить несамовито). Хто там? Гей! Сюди!! Рятуйте!! Отруїлась!!

К а т р я (учепилась за Михайла, не пуска його). Не тiкай! Не тiкай! Христа ради!! (З криком). Я не хочу вмирати!.. не хочу! (Непритомно рида). Таке щастя!.. Не однiмайте од мене!! Я жити хочу! Михайло, рятуй мене!

М и х а й л о (примочує їй водою голову, приска). Катре моя! Що ти наробила?! Через мене, проклятого!.. Гей!! Сюди!! (Держить Катрю, що б'ється в його руках, i стука в вiкно, аж вибива шибку). Хто в бога вiрує!

В И Х I Д Х

Тi ж iПашка.

П а ш к а (вбiга). Що тут таке?