Не судилось (Панське болото)

А н н у ш к а. Думала — любить? Йому тiльки одного треба було… А вiн смiється, зi мною смiється над тобою, потаскухою!

К а т р я (спалахнувши, кидається). Брешеш! Брешеш!.. Ти кров мою прийшла пить!.. Одступись!

А н н у ш к а. Не одступлюсь! Натiшуся над ворогом! Ей, хлопцi, сюди! Давайте мазницю, — дверi i вiкна дьогтем вимазати!

Х л о п ц i (з реготом вриваються в хату; у одного мазниця i квач). Давай, давай! Та разом їй i голову квачем.

К а т р я (несамовито кидається то до одного, то до другого). Ой!.. Змилуйтесь!.. Хто в бога вiрує! Не надi мною, над матiр'ю: вона неповинна… умре… Ой простiть мене!

А н н у ш к а (хапа Катрю за руки; та пручається несамовито). Не слухайте її! Мажте зараз дьогтем!

Дзвонариха вибiга, хитаючись, з ванькира; скаженi очi, блiда, простоволоса. Хлопцi i Аннушка з жаху одступаються до дверей.

Д з в о н а р и х а (до Катрi). А! До чого довела! Будь же ти проклята! проклята! проклята!

К а т р я (кидається матерi в ноги). Мамо! Не проклинайте мене!

Д з в о н а р и х а (одпиха). Щоб ти своїх дiтей не дiждала бачити! Щоб вони насмiялися над тобою, заплювали тебе! Щоб ти не знала нi щастя, нi радостi! Щоб моя смерть на твою голову впала!

А н н у ш к а. Так її! Так її!

К а т р я (плазує за матiр'ю, хапа за ноги). Мамо! Мамо! Не проклинайте!

Д з в о н а р и х а (скажено). Щоб ти умерла без покаянiя! Щоб тебе, як собаку, закинули!! (Пха Катрю ногою).

Та з криком "Ай!" пада на спину, зомлiла.

В И Х I Д VII

Тi ж i Дмитро.

Д м и т р о (трохи п'яненький, влiта в хату на те саме, коли матiр, проклинаючи, пхнула Катрю). Геть звiдцiль! Iроди! Дияволи! (Кидається до Катрi i пiднiма її). Убили-таки! (Кладе на лаву). Ти матiр'ю зовешся? Над твоєю дитиною безневинно знущаються iдоли, а ти ще проклинати її! Будь ти сама проклята, каторжна!

Д з в о н а р и х а (навiжено). Ха-ха-ха! Весiлля!! Ха-ха-ха-ха!! Мати в шапцi! Пiду приданок скликать… Ха-ха-ха-ха!! (Вибiга).

Д м и т р о (до Аннушки). Це ти, гадюко, привела? Пропадай же!

А н н у ш к а. Ой! Рятуйте! В'яжiть його!

Дмитро кидається на Аннушку, давить за горло; та критхить: "Калавур!" Кiлька хлопцiв сунулись оборонять; беруть ззаду Дмитра за руки. Той як струснувся — хлопцi одскочили.

Д м и т р о (кидається на того, що з мазницею). Тебе менi треба було, щеня! (Кида об землю).

А н н у ш к а. Калавур! (Вибiга).

Х л о п ц i (разом кидаються на Дмитра, щоб зв'язать). Крутiть його!

Д м и т р о (борюкається). Роздавлю, пси смердючi! (Далi, вислобонивши праву руку, вийма з-за халяви ножа). Ей! Зараз падлом запахне!

Х л о п ц i (побачивши нiж — врозтiч). Не руште його! Нiж! (Вибiгають).

В И Х I Д VII

Дмитро i Катря.

Д м и т р о (озирається). Втекли, дияволи! Щастя ваше! Попадетесь ще! (Пiдходить хутко, до Катрi). Боже мiй! Нежива? Катрусю, Катрусю! (Хова за халяву ножа; сiпа за руку, ворушить голову). Не ворушиться… блiда, як з воску бiлого вилита! Катрусю! (Нахиляється). Диха ще… (Бiльше сiпа; рукою тримає за чоло). Диха… блiда, а тiло, як вогонь… Господи! Чим би рятувать її! (Кидається по хатi, бере кухоль води i приска або примочує голову; сливе кричить). Катре! Катре! Прочунься, прокинься, на бога!

К а т р я (тихо одкрива очi, пiдвiвши голову, непритомно обводить ними хату, а далi стиха.) Не безчестьте мене!! Не проклинайте!! Змилосердуйтесь!! (Хоче на колiна падати. Далi всю сцену веде безсилим шепотом).

Д м и т р о (придержує її). Господь з тобою, Катре! Опам'ятайся! Нiхто тебе не проклина, нiкого i в хатi нема!

К а т р я. Нема?

Д м и т р о. Нiкогiсiнько; тiльки я.

К а т р я (кладе йому безсило руки на плечi i пильно дивиться в вiчi). Хто ти?

Д м и т р о. Дмитро.

К а т р я. Дмитро? Який Дмитро?

Д м и т р о. Дмитро, Катруню! Невже не пiзнаєш мене?

К а т р я (проводить рукою по чолi). А!! Дмитро? Дмитро… згадала!

Д м и т р о. Що з тобою, зоре моя?

К а т р я (очунюється). Дмитре, ти?.. Ох, як менi тяжко! Пече мене… дай хоч краплину води!

Дмитро пiддержує Катрю i напува водою.

Не можу думок зiбрати… тут страшне щось скоїлось… банiтували* (*Банiтувати — лаяти останнiми словами, мучити.), проклинали мене?!

Д м и т р о. Заспокойся! Не згадуй!! Не варт вони всi i мiзинця твого!

К а т р я (ламаючи руки). Дмитре! Брате мiй! Що вони зi мною зробили?..

Д м и т р о. Тебе ж окривдили та ще й банiтують!! Дитино моя, нещасная моя!

К а т р я. Де ж правда?

Д м и т р о. Де хотiла ти правди, моя безталаннице? У кого ти шукала її? Споконвiку неправдою живуть! Насмiятись, натiшити свою пельку неситу — то так! А жалощiв — у їх печiнках не було звiку!

К а т р я. Що вони зi мною зробили? Оплювали, як послiдню!

Д м и т р о. Горлице моя пiдбита! Нащо так сталося? (Обнiма Катрю i страшно рида).

К а т р я. Прости мене, Дмитре! Занапастила я тебе! Бачиш, як караюся…

Д м и т р о (палко). Забудь його! Забудь оте все!! Вийди за мене! Хай менi мозок усохне, коли я згадаю що! Хай менi рот зацiпить, коли я й словом одним попрiкну! А всякому, хто тiльки писне про тебе, — я вирву падлючого язика!

К а т р я. Ох! Тобi треба дiвки чесної.

Д м и т р о. Хто каже, що ти нечесна? Хто смiє? Ти нещасна, мучениця!