Нехай мене звуть Ґантенбайн

І тоді Ліля розповідає про нашу зустріч, щоразу кумедніше, я залюбки слухаю її, й розповідає тим точніше, що невірогіднішою видається ота завжди чарівлива анекдотична оповідка про нашу першу зустріч: як Ґантенбайн прийшов до її гардеробної — добродій зі звичайними квітами захвату. Ліля не прийняла б його, якби стара гардеробниця не запевнила, що то сліпий. Ліля саме знімала грим, була тільки в спідній білизні та у відкритому халаті зверху. Сліпий? Вона (так завжди казала Ліля) скидалася тоді на відьму, обличчя було масне. «Як сліпий?» — запитала вона, але ще до того, як вона склала собі певну думку, як сліпий може захоплюватися її грою, Ґантенбайн уже стояв у дверях, такий невпинний, яким може бути тільки сліпий, він не бачить неможливості, не бачить і приголомшеного обличчя гардеробниці. Просто стоїть, із трояндами в руці, три штуки, й каже, що він у великому захваті. Йому треба вірити. Як на те, саме цього вечора (про це Ліля теж завжди розповідає) вона почувалася гірше, ніж звичайно, просто катастрофічно. Він не знав, куди подіти троянди. Ліля перед гримувальним дзеркалом, з масним, як уже сказано, обличчям, відьма з розпущеними косами, запропонувала, на жаль, хиткий стілець, а гардеробниця забрала в нього три троянди, причому він поцілував їй руку (Ліля розповідає про це тільки тоді, коли я відсутній) і, неабияк схвильований, не помітив помилки, а потім, умостившись на хиткому стільці, заговорив не без певного наміру про Йонеско, то був перший гість у її гардеробній, що не водив очима по кімнаті, а бачив перед очима лише мистецтво, поки Ліля зачісувалась, а потім одяглася в його присутності, атож, зі сліпим уже за чверть години почуваєшся, мов одружена... Хтось по-дурному хихикає... Нарешті я приношу чисті попільнички. Тиша. Я бачу їхній подив, коли Ґантенбайн кладе на стіл чисті попільнички, одну тут, другу там, не зачепивши їхніх тарілок і склянок. «Чому ви нічого не п’єте?» — запитує він і наповнює порожні склянки, до нього приглядаються, а я пильно спостерігаю, чи не з’явиться в кого сумнів. Коли хто сумнівається, я наливаю йому так, щоб полилося через вінця. Потреба в таких хитрощах виникає дедалі рідше. Хтось починає говорити про Мюзіля.

Важливий пункт:

Я дозволяю Лілі утримувати себе.

Причина:

Навряд чи існує подружжя, яке згодом під час розлучення не з’ясовує, що фінансове питання між чоловіком і дружиною ніколи не було вирішеним, і тому почувається тяжко скривдженим. Я маю на увазі не ті щасливі пари, які мають замало грошей, бо тут немає фінансового питання між чоловіком і жінкою, воно постає тільки тоді, коли обоє досить заробляють для себе, а отже, досить і для обох, — ось що я маю на увазі. Спроби завести спільну касу, коли кожен водночас і дає, і бере, зазнають невдачі в сучасному суспільстві, що починаючи від тих, хто бере на чай, і закінчуючи державою — й далі, як і давніше, звертається до чоловіка...

Я уявляю собі: