Ніби ми злодії

У «Ніби ми злодії» герої не просто вивчають шекспірівський доробок — вони знають тексти Барда напам’ять, вони буквально дихають ними. Шекспір потроху всотується в їхню плоть і кров, і ролі, які вони грають, поступово перетворюються на їхній modus vivendi, спосіб жити і взаємодіяти одне з одним і зі світом. Завчені репліки з трагедій і комедій стають абсолютно органічним способом самовираження, універсальним засобом спілкування, таким собі соціолектом. Інакше кажучи, герої Ріо цитують Шекспіра не заради того, щоби повимахуватися власною ерудованістю й дивовижною пам’яттю — вони просто не вміють (і не бачать потреби) спілкуватися інакше.

Тому одним із найголовніших і найцікавіших завдань під час перекладу було якомога природніше інтегрувати шекспірівські цитати до тексту — так, щоби вони не виглядали штучними і вшитими на живу нитку.

Найпростіше було з тими творами, переклад яких українською існує в єдиному варіанті. А от у випадку «Гамлета», «Ромео і Джульєтти» і, авжеж, «Короля Ліра» довелося обирати, ретельно проаналізувавши всі переваги й недоліки кожного з наявних наразі перекладів та зваживши всі «за» і «проти». Про що саме йдеться, спробую коротко пояснити на прикладі «Короля Ліра», цитатою з якого названий роман.

Перший повний українськомовний переклад трагедії зробив Пантелеймон Куліш ще у 1880-х; як на мене, послуговуватися цитатами з нього було б недоречно через те, якими архаїчними вони б здалися сучасному читачеві. Те саме стосується й перекладу Панаса Мирного, зробленого ще в 1897 році, але вперше виданого лише в 1970-му. Либонь, краще за самого Панаса Мирного охарактеризувати його важко; у листі до Михайла Старицького він самокритично зазначав: «Мені тільки одно здається, та я й сам на собі звідав, що як не лицюй Шекспіра, а він на нашій мові якось чудно бринить, ні живої речі, а тим більше живих людей».

Неймовірно цікавим є переклад Василя Барки, вперше опублікований 1969 року в Мюнхені, — але цікавим перш за все для фахівців-філологів, а не для широкого кола читачів. Блискучий представник модерністської перекладацької школи щедро насичує текст власними неологізмами, експериментуючи з мовою, — але ця палиця з двома кінцями, бо сучасних читачів, багато з яких наразі лише відкривають для себе лексичні багатства рідної мови, Барчині «екзотизми» здатні неабияк ошелешити. От скажіть-но, хто така «обкравиця»? А «суціган»? А що означає «діло, спитами нудкуще»?

У 1940 році вийшов переклад «Короля Ліра», який нині вважається «класичним», — версія Максима Рильського, знаного практика й теоретика українського перекладу. Здавалося б, саме ним було б цілком логічно скористатися. Але не все так просто: «Король Лір» Рильського у багатьох сценах є не художнім перекладом Шекспіра, а радше «узагальнювальним переказом», у якому просто відсутні використані авторкою «Злодіїв» цитати. Сам Рильський у листах до друзів зізнавався, що «англійську мову майже не знає», а тому послуговувався зробленим спеціально для нього підрядником і декількома російськими перекладами. Крім того, неокласична перекладацька школа, представником якої був Рильський, наполягала на максимальній «ясності вислову», а тому перекладач «випрозорював» і «спрощував» барокову пишномовність оригіналу на власний розсуд.

Ще одним «переспівом» є версія «Короля Ліра» від Юрія Андруховича — дуже харизматична й талановита, але абсолютно непридатна для нашої мети, адже потрібні цитати в ній або просто відсутні, або, м’яко кажучи, трохи видозмінені.

Саме це й спонукало врешті зупинитися на «немедійному» й «не розкрученому» перекладі Олександра Грязнова.

Але «Ніби ми злодії» здатний запропонувати перекладачеві чимало цікавих завдань і у відриві від своєї «шекспірівської» складової. Як, наприклад, відшукати адекватні українські приклади «чорноротості» аж надміру гострого на язик Александра? Як передати драматургічну «стрімкість» діалогів? Як передати професійний театральний сленг, не вдаючись до розлогих приміток?

Словом, це був цікавий, наснажливий і карколомний квест, і я вдячна за нього.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ КНИЖКОВИХ КЛУБІВ

Ніби ми злодії

М. Л. Ріо

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ! Щоб запропонувати читачам найбільш змістовні запитання, які спонукатимуть до роздумів, ми змушені розкрити важливі сюжетні повороти цього роману, а також його фінал. Якщо ви ще не дочитали «Ніби ми злодії», ми наполегливо радимо не переглядати цей довідник.