Читаем Нюрнберґ-2 полностью

Злочини комуністичних режимів базуються на комуністичній ідеології, яка розвивалася, як суспільно-політична стратегія. Коли комуністи захоплювали владу в окремих країнах та знищували їхні демократичні інституції, вони керувалися Марксистською доктриною, відповідно до якої протягом перехідного періоду від капіталізму до комунізму держава повинна діяти, як революційна «диктатура пролетаріату». Цей принцип був пізніше доопрацьований Леніним, який поширив теорію про те, що після перемоги пролетарської революції першим і найбільш важливим завданням було «зруйнування» машини буржуазної держави та побудова повністю нового механізму «пролетарської диктатури». Це була теоретична база для жахливих комуністичних злочинів.

Марксистські ідеологи надавали їхній так званій «науковій ідеології» значення суспільної науки, потенційно називаючи їх «науковим комунізмом», який мав трагічні наслідки для численних націй та мільйонів людей у всьому світі.

«Класова боротьба» була проголошена «рушійною силою» історії, при цьому запровадження примусу й жорстокості розглядали як головні суб’єктивні чинники в еволюції суспільства. Марксизм поділив людство на дві частини — на свідому та прогресивну («пролетаріат») і темну та відсталу частину, що дає підставу розглядати цей антилюдський марксистський поділ як рису соціального «расизму». Тому й стало можливим, що марксистська теорія про класову боротьбу закінчилася масовим геноцидом, який призвів до гибелі мільйонів людей через використання держави «пролетарської диктатури», як інструменту для знищення традицій духовної культури і для економічних експериментів, які призвели до зубожіння та голоду. Соціальне та політичне уярмлення націй і потоптання людських і громадянських прав, повсюдний терор, обернулися геноцидом цілих націй та соціальних груп.

Всі види комуністичної ідеології належить тлумачити, як антилюдські тоталітарні ідеології, чиї ідеологи та лакеї вчинили злочини та стали загрозою цивілізованому світу. Їх можна порівняти зі злочинами, скоєними кримінальною нацистською ідеологією, хоч далебі вони їх перевищують своїми масштабами й підступністю.

Комуністична доктрина є кримінальною доктриною, бо вона є антилюдська, брутальна, антинаукова, вона підбурює ворожнечу між державами і призводить до геноциду різних соціальних та етнічних груп, тому має бути заборонена у всіх країнах світу. ООН має закликати світову спільноту не приймати в будь-які спілки демократичних країн ті держави, у яких панують комуністичні режими.

2. Владні комуністичні партії перетворилися на кримінальні репресивні організації. Вони були злочинними організаціями, бо керувалися злочинною комуністичною доктриною, і, фактично, використовували її як теоретичну, так і практичну програму.

Владні комуністичні партії були репресивними організаціями, позаяк вони безпосередньо були причетні до скоєння злочинів проти миру, військових злочинів та злочинів проти людства (геноцид) і відповідальні за вбивства десятків мільйонів людей.

3. Члени владних комуністичних партій підкорених КПРС країн можуть бути засуджені шляхом доведення, що їхня діяльність сприяла скоєнню Військових злочинів та злочинів проти миру і людства (геноцид), передбачених у Конвенції ООН 1948 року «Про запобігання та покарання злочинів геноциду» та у Статуті міжнародного воєнного трибуналу у Нюрнберзі (принципи якого у 1946 році визнані ООН за головні принципи міжнародного кримінального права) в разі доведення, що вони свідомо виконували волю окупаційних властей у порушенні прав окупованих країн та їх суверенітету.

4. Необхідно поширити зміст концепції геноциду як в міжнародному, так і в національному праві таким чином, щоб включити в нього фізичне винищення політичних та соціальних угруповань. Це гарантувало б, що керівники колишніх комуністичних та інших кримінальних режимів та їхні прибічники не змогли б уникнути кримінальної відповідальності.

5. Необхідно визнати, що друга світова війна була розв’язана як нацистською Німеччиною, так і комуністичним СРСР. Після підписання Пакту Молотова—Рібентропа та його таємних протоколів у 1939 році, СРСР вчинив агресію проти Польщі, Фінляндії, Литви, Латвії, Естонії та інших держав та, як і нацистська Німеччина, вчинив воєнні злочини та злочини проти миру і людства. Російська Федерація, як спадкоємець колишнього СРСР, мусить вибачитися за свої злочини та розрахуватися, бодай частково, за збитки, яких зазнали держави, що стали жертвами радянської агресії, і повернути загарбані мистецькі, культурні та інші цінності, заощадження приватних осіб та інше майно, посольські об’єкти нерухомості, які досі залишаються власністю Російської Федерації.

6. Міжнародний громадський трибунал у Вільнюсі розглядає війну в Чечні, як продукт подальшого продовження російського імперіалізму і здійснення минулої комуністичної доктрини, яка призвела до явного геноциду чеченського народу.

Перейти на страницу:

Похожие книги

100 великих интриг
100 великих интриг

Нередко политические интриги становятся главными двигателями истории. Заговоры, покушения, провокации, аресты, казни, бунты и военные перевороты – все эти события могут составлять только часть одной, хитро спланированной, интриги, начинавшейся с короткой записки, вовремя произнесенной фразы или многозначительного молчания во время важной беседы царствующих особ и закончившейся грандиозным сломом целой эпохи.Суд над Сократом, заговор Катилины, Цезарь и Клеопатра, интриги Мессалины, мрачная слава Старца Горы, заговор Пацци, Варфоломеевская ночь, убийство Валленштейна, таинственная смерть Людвига Баварского, загадки Нюрнбергского процесса… Об этом и многом другом рассказывает очередная книга серии.

Виктор Николаевич Еремин

Биографии и Мемуары / История / Энциклопедии / Образование и наука / Словари и Энциклопедии
1917 год. Распад
1917 год. Распад

Фундаментальный труд российского историка О. Р. Айрапетова об участии Российской империи в Первой мировой войне является попыткой объединить анализ внешней, военной, внутренней и экономической политики Российской империи в 1914–1917 годов (до Февральской революции 1917 г.) с учетом предвоенного периода, особенности которого предопределили развитие и формы внешне– и внутриполитических конфликтов в погибшей в 1917 году стране.В четвертом, заключительном томе "1917. Распад" повествуется о взаимосвязи военных и революционных событий в России начала XX века, анализируются результаты свержения монархии и прихода к власти большевиков, повлиявшие на исход и последствия войны.

Олег Рудольфович Айрапетов

Военная документалистика и аналитика / История / Военная документалистика / Образование и наука / Документальное