Нюрнберґ-2

7. Судді трибуналу, згідно з умовами пункту 3, розділу П Інструкції Міжнародного громадського трибуналу у Вільнюсі (яка була ухвалена Міжнародним конгресом з оцінки комуністичних злочинів), визначила поняття колабораціонізму, колаборантських установ, їхніх вищих керівників та осіб, які свідомо проводили політику окупаційної армії в порушення прав окупованої країни та її суверенітету.

Судді трибуналу поширили визначення поняття колаборантства включенням в його зміст офіційних осіб цивільних чиновників та співробітників центрального та місцевих маріонеткових урядів, які змушували народ виконувати політичну волю окупаційних сил.

Існують три аспекти колаборантства: юридичний, політичний та моральний. Юридичний аспект містить дії колаборанта проти власної держави, які дають підстави притягнути його до кримінальної відповідальності. Політичний аспект, пов’язаний зі свідомими та зацікавленими діями самого колаборанта, які сприяють просуванню власних політичних, економічних або ідеологічних цілей, за допомогою окупантів. Моральний аспект стосується дій колаборанта для виправдовування окупації.

8. Члени владних комуністичних партій, які вірно запроваджували положення програми комуністичної доктрини та вчинили воєнні злочини, злочини проти миру та людства, не матимуть права на політичний притулок, їх треба видати тим державам, на територіях яких вони скоїли ці злочини.

9. Трибунал звертається до громадськості світу, аби примусити свої уряди вимагати від ООН, щоб країни — члени ООН створили установи для розслідування злочинів, скоєних комуністичними режимами. На підставі даних, зібраних такими установами, ті особи комуністичних режимів, які сприяли скоєнню воєнних злочинів і злочинів проти миру та людства були передані на розгляд державних та міжнародних трибуналів, які мають їх судити згідно з нормами міжнародного права та юридичних процедур і в разі, якщо це необхідно, визнають відповідні організації злочинними. Кримінальні режими, які скоїли злочини, або їхні спадкоємці, мають відшкодувати будь-які збитки, завдані жертвам, — так, як це вчинила Німеччина.

10. Трибунал наполягає, щоб держави прийняли закони, згідно з якими комуністичні організації мають бути проголошені злочинними, якщо їхні програми були засновані на кримінальній комуністичній доктрині.

11. Світова спільнота мусить виявити ініціативу у створенні комісії, яка, через посередництво ООН має звернутися до Російської Федерації з вимогою надати дозвіл для поцінування масштабів воєнних злочинів та злочинів проти людства (геноцид) в Калінінградському регіоні у 1944–1945 роках.

12. Трибунал рекомендує, щоб організаційний Комітет Міжнародного конгресу з оцінки комуністичних злочинів, мав би поінформувати неурядові організації, членів парламенту та урядів усіх держав, а також парламент Європейського Союзу, інших міжнародних організацій про документи, прийняті Міжнародним громадським трибуналом у Вільнюсі, щоб вони також ухвалили національні й міжнародні юридичні норми, які засуджують комуністичну доктрину для запобігання рецидиву — відновлення комуністичних режимів.

13. Треба переконати неурядові організації створити національні комітети для виконання завдань Конгресу та Трибуналу у Вільнюсі, та утворити міжнародну асоціацію таких комітетів для контролю за виконанням його завдань.

14. Рішення Міжнародного громадського трибуналу у Вільнюсі та зібрані докази, мають бути передані міжнародному кримінальному суду під егідою ООН.

Згідно з п. З Розділу III Інструкцій Трибуналу, це Рішення оскарженню не підлягає, за винятком змін та поправок для уточнення, які можуть бути зроблені протягом трьох днів після Рішення Судової Палати, яке було схвалене більшістю голосів.

Голова Судової Палати Вітаускас Забіла

Члени

Вітаутас Рауделюпас Микола Кульчинський Василь Боронент Алгірдас Ендрюкаітіс

Додаток 6 «Всеукраїнський конгрес з оцінки злочинів комунізму в Україні»

Дедалі більшого розмаху в Україні набуває питання злочинів комуністичної партії. В суверенній державі, хоч і частково, але були розкриті таємні документи ЧК—ОГПУ— НКВС—МГБ—КГБ під грифом «секретно», шо цілковито засвідчили злочинність більшовицької партії та створених нею організацій за весь час їхнього існування.

Було поставлено крапки над «і» над тими питаннями, піднімання на поверхню яких жорстоко переслідувалось комуністичною машиною смерти. Здавалось би, Компартія України мала б бути засуджена за вчинені на українському терені злочини і притягнена до кримінальної відповідальности, унаслідок чого — заборонена. На користь цього свідчили страхітливі голодомори, політика «воєнного комунізму», репресії, фізичне знищення всіх верств населення, грабунок і розшматування України, гоніння прогресивних наук, і т. д. І це вдалося: ЗО серпня 1991 року Компартія України була заборонена. Та прояв старих більшовицько-реакційних сил невдовзі дав чути про себе знову.