Нові пригоди самоходика

– О, навіть дерева шумлять про ваше прізвисько, – викрутився він. – А що я нишком стежив за вами, то я просто у вас вчуся. Здається, не так давно я спіймав вас на тому ж самому.

– Ой, не будьмо надто дріб'язкові, – сказав я. – Не варто ображатися за таку дрібну нетактовність.

– Я не так легко ображаюсь, – мовив Орнітолог. – Але, щиро кажучи, не дуже приємно, коли тебе називають Несправжнім Орнітологом. Я вже вам пояснював, – звернувся він до мене з докором у голосі, – що я справжній орнітолог. Просто я, жартуючи, вдав, ніби спіймався на тому ківікові.

Він підвівся і пішов у кущі, звідки стежив за нами. За хвилину повернувся з гумовим човником, у якому лежали його дивне вбрання, фотоапарат і величезна підзорна труба.

– Як завжди перед світанком, я вибрався на озеро, щоб стежити за птаством, коли воно прокидається. До мого слуху долетів якийсь крик, я вирішив спершу обстежити місцевість. От я й підкрався.

Так, проте згодом ви мали час упевнитись, що то не злодії, а цілком порядні люди зібрались над озером.

– Авжеж, – погодився він. – Але я не хотів перебивати вам розмову, – І він радісно захихотів. Видно було, що він каже неправду. І так само було видно, що правди ми з нього не витягнемо. Отож, краще обернути все на жарт.

– А я вважаю вас Несправжнім Орнітологом і все, – заявив Капітан Немо. – І я й далі так вас називатиму.

– Можете вважати мене своїм ворогом, – сказав до Марти Орнітолог. – Бо я ворог усіляких глісерів і галасливих моторок на озерах. Вони полохають птахів. Це дивно, що ви так любите природу і гасаєте на цій пекельній машині.

Капітан Немо дуже серйозно кивнув головою.

– Мені набрид глісер, Я охоче скорюся законові, що забороняє користуватися моторами на озерах. Я чула, що вібрація гвинта нищить мальків судака. Веслярство – це гарний спорт. Але я розпрощаюся з глісером тільки тоді, коли ми проженемо звідси усіх цих бешкетників.

Світало. Ми дедалі виразніше бачили обличчя одне одного, а поверхня озера відсвічувала перламутром.

– Мабуть, уже час відпочити, – позіхнула Марта.

А потім узяла мене під руку й відвела кілька кроків убік.

– Капітан Немо розкрив свою таємницю. А ви? Чи не пора вже мені довідатись, чого ви сюди приїхали?

– Пробачте, але таємниця Немо сама розкрилася.

– Іншими словами, я сама повинна розкрити вашу таємницю?

Вона сердито труснула головою і сказавши всім «привіт» ввійшла у воду. Через кілька хвилин її глісер несамовито заревів і, тягнучи за собою на буксирі металевий човен, помчав у напрямі Сем'ян і Буковця.

Ми з Франеком залишили на березі Орнітолога і поїхали моїм самоходом.

Спільно пережита пригода, видно, настроїла Франека на відвертість, бо тепер він почав зі мною розмову.

– Хотів би я бути на вашому місці, мати ваш самохід, ваші таємниці, зазнавати цікавих пригод. Ви дуже подобаєтесь Капітанові Немо. А я? Чи й я міг би привернути її увагу?

– Ти переконався, що як ватажок ватаги ти їй не сподобався, – сказав я повагом. – Ти привернув її увагу, але тільки так, що вона вирішила прогнати тебе з озера. Вір мені чи не вір, але сподобатися їй ти міг би лише одним. Якби раптом став цілком іншою людиною. Це напевно збудило б у неї цікавість до тебе. Подумай, на той рік вона приїде сюди знову. І кого зустріне? Чорного Франека, в майбутньому видатного рибалку, а нині учня з цього ремесла. Може, матимеш свого вітрильника. Адже, мешкаючи і працюючи тут, ти, мабуть, зробив би собі такий вітрильник? А колись, може, збудуєш дім над озером і станеш справжнім рибалкою. Вона теж повернеться сюди після навчання…

Це були мрії вголос. Може, несвідомо я висловлював свою власну тугу за тим, щоб оселитися над мазурським озером, жити тут, працювати?

Чорний Франек мовчав. Я відчув, що мої слова запали йому глибоко в душу. Та, мабуть, він був з тих хлопців, що соромляться піддаватися мріям. Це здається їм не гідним мужчини. Але справжній мужчина повинен уміти мріяти. Звичайно, не обмежуватись лише мріями, а перетворювати їх у дійсність.

Ми розсталися мовчки, без жодного слова. Він пішов до намету, а я ліг в машині. Був уже день, але його світло не заважало моєму міцному сну.

І, мабуть, ми спали б до півдня, якби не Бронка. Вона й не здогадувалась про наші нічні пригоди. Встала о восьмій, скупалася в озері й, лежачи на сонці, чекала, поки ми прокинемось. Нарешті, схотіла їсти, заходилася готувати сніданок і, роздратована тим, що ми так довго спимо, вирішила збудити нас. Ми прокинулись невиспані, в поганому настрої, який минув тільки після сніданку.

Я розповів Бронці про нічні пригоди і, звичайно, мусив вислухати докори, що ми не взяли її з собою.

– А ти знаєш, Бронко, ким виявився Капітан Немо? Ніколи не відгадаєш, – похитав головою Чорний Франек.

– Ох, Немо, – зітхнула Бронка. – Хотіла б я ще колись побачити його.

– Вона закохана в нього, – зареготався Чорний Франек. Бронка образилась. А надто, що і я підсміювався з неї.

І через цю дрібницю ледве не зчинилася сварка, але ми почули гуркіт мотора, й на озері з'явився човен, у якому пливла до нас Марта.

– Про вовка помовка… – почав був я.