Читаем Новітні міфи та фальшивки про походження українців полностью

М. Ф. Біляшівський вважав, що трипільська культура “проникла с юга через Эгейское и Мраморное моря с берегов Малой Азии или через Средиземное море из Финикии или Египта и в расписной керамике чувствуется больше всего влияние Востока” (Биляшевский, 1899, С. 45). На тих же позиціях стояли фундатори російської археології В. О. Городцов та О. А. Спіцин: “Высокоразвитая культура киевских площадок — восточная, именно малоазийская” (Спицын 1904, С. 14; Городцов, 1907, С. 149–155).

В. Щербаківський (1941, С. 39) писав “Трипільці — це круглоголовці передньоазійського типу (яфетити), які принесли цілу цю хліборобську культуру з Передньої Азії.”

В. Петров був учнем В. Щербаківського і також вважав, що “трипільці належать до так званого передньоазійського антропологічного типу. Вони є представниками арменоїдного (баскоїд-ного) типу… Проф. В. Щербаківський мав цілковиту рацію, вказуючи на спорідненість між трипільцями і хет іт а ми Малої Азії. Для хетітів властиве також скошене чоло, вигнутий вірлячий ніс, продовгасте, витягнене обличчя, як і для трипільців… За своїм антропологічним типом українці не є трипільці. Як в мовному відношенні український народ говорить однією з індоєвропейських мов, а не однією з передіндоєвропейських, яфетичною абощо, так і антропологічно український народ не може бути ототожнений з народами, що справді є прямими нащадками неолітичної людності Європи” (Петров, 1992, С. 22, 24).

Або: “Теперішня українська людність не належить до неолітичного “арменоїдного” расового типу, репрезентованого в третьому тисячолітті до Різдва Христового на території України трипільською людністю, як і мова українська ґрунтовно відрізняється від яфетичних мов Кавказу та Малої Азії, не маючи з ними нічого спільного” (Петров, 1992, С. 109).

О. Кандиба-Ольжич також не вважав Трипілля автохтонним на українських землях: “Культура мальованої кераміки… була одним із форпостів могутньої цивілізації Близького Сходу” (1937, С. 9).

В. Даниленко серед культур розписної кераміки Європи, до яких належить і Трипілля, виділяв лінію розвитку, яку “в силу очевидного родства с юго-западноанатолийской культурой, естественнее всего связывать с проникшей из Восточного Сре-диземномор’я в Южную Европу ветвью архаичного семито-ха-митского массива” (Энеолит Украины. — К., 1974. — С. 142, 147).

Таким чином розмови про знаних дослідників, які нібито масово притримувалися автохтоністських поглядів на походження Трипілля слід віднести до розряду аматорських фантазій. Адже сам М. Грушевський стояв біля витоків непатріотичної міграційної версії походження трипільців з Подунав’я, Балкан, Малої Азії, а В. Даниленко долучився до прасемітизації балкано-дунайського неоліту (а отже і Трипілля), бо виводив культури розписної кераміки Європи зі Східного Середземномор’я.

Щодо мрії “трипологів” проголосити Україну батьківщиною землеробства, то на цій ниві їх також чекає розчарування. Адже найдавніші сліди землеробства у вигляді відбитків зерен на черепках неолітичного посуду у нас датуються близько 8 тис. років тому, а на пам’ятках натуфійської культури Східного Середземномор’я понад 11 тис. років тому, в Східній Греції — більше 9 тис. років тому. Більше того, дикі пращури найдавніших культивованих рослин (пшениця, ячмінь, бобові), які вирощували в неоліті Європи (трипільці в тому числі), та перших доместикованих тварин (вівця, коза) відомі лише на Близькому Сході й абсолютно відсутні в стародавній Україні. Вони потрапили до нас уже в одомашненій формі з неоліту Подунав'я десь на початку VI тис. до н. е.

Як відомо, культура Кукутені-Тринілля сформувалася близько 7 тис. років тому на території Румунії, а вже звідти її носії просунулися на Правобережну Україну. Прибічники трипільської версії походження українців у такому разі мусять визнати, по-перше, що ми родом з Румунії і не є корінним етносом в Україні, а по-друге, що українці — найстарший народ у світі і нам 7000 років. Останнє повністю суперечить усім відомим науковим фактам. До того ж постає питання, чому трипільці були саме українцями, а не румунами, як це стверджують румунські ультрапатріоти? Адже Трипілля було молодшою східною гілкою культури Преку-кутені Румунії, як а існувала на теренах Румунії паралельно з Трипіллям, До того ж наше Трипілля розвивалося під впливом нових хвиль кукутенських мігрантів із Молдови.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Теория струн и скрытые измерения Вселенной
Теория струн и скрытые измерения Вселенной

Революционная теория струн утверждает, что мы живем в десятимерной Вселенной, но только четыре из этих измерений доступны человеческому восприятию. Если верить современным ученым, остальные шесть измерений свернуты в удивительную структуру, известную как многообразие Калаби-Яу. Легендарный математик Шинтан Яу, один из первооткрывателей этих поразительных пространств, утверждает, что геометрия не только является основой теории струн, но и лежит в самой природе нашей Вселенной.Читая эту книгу, вы вместе с авторами повторите захватывающий путь научного открытия: от безумной идеи до завершенной теории. Вас ждет увлекательное исследование, удивительное путешествие в скрытые измерения, определяющие то, что мы называем Вселенной, как в большом, так и в малом масштабе.

Стив Надис , Шинтан Яу , Яу Шинтан

Астрономия и Космос / Научная литература / Технические науки / Образование и наука
Юрий Олеша и Всеволод Мейерхольд в работе над спектаклем «Список благодеяний»
Юрий Олеша и Всеволод Мейерхольд в работе над спектаклем «Список благодеяний»

Работа над пьесой и спектаклем «Список благодеяний» Ю. Олеши и Вс. Мейерхольда пришлась на годы «великого перелома» (1929–1931). В книге рассказана история замысла Олеши и многочисленные цензурные приключения вещи, в результате которых смысл пьесы существенно изменился. Важнейшую часть книги составляют обнаруженные в архиве Олеши черновые варианты и ранняя редакция «Списка» (первоначально «Исповедь»), а также уникальные материалы архива Мейерхольда, дающие возможность оценить новаторство его режиссерской технологии. Публикуются также стенограммы общественных диспутов вокруг «Списка благодеяний», накал которых сравним со спорами в связи с «Днями Турбиных» М. А. Булгакова во МХАТе. Совместная работа двух замечательных художников позволяет автору коснуться ряда центральных мировоззренческих вопросов российской интеллигенции на рубеже эпох.

Виолетта Владимировна Гудкова

Драматургия / Критика / Научная литература / Стихи и поэзия / Документальное