Одного разу на Різдво

Чи змогла б я тут жити? Дивлюся на Сару, на її крислатий червоний капелюх, що прикриває від сонця, на гламурні темні окуляри, і бачу переваги.

— Це місце чудове, Сар, але це твоє місце у світі, а не моє.

— Де ж твоє? — питає вона. — Бо я тобі кажу те, що думаю. Твоє місце не є десь. Воно — хтось. Я тут, бо тут Люк. Ти поїхала б до Брюсселя, якби Оскар був твоїм місцем.

Я киваю, вона поправляє окуляри на носі. Тепер, коли ми з Оскаром далеко одне від одного вже певний час, я починаю розуміти, що ми не мали того, що поєднує пару на все життя. Гадаю, ми мали це, але недовго. Серед буревіїв мого життя він став тихою гаванню, де я почувалася безпечно та спокійно, але згодом ми вже не були «парою навіки». Ми надто різні. Я певна, що іноді, якщо кохання досить сильне, це не має значення. Кажуть, протилежні полюси притягуються. Можливо, ми просто недостатньо любили одне одного? Мені не подобається ця думка, але, але… Я краще думатиму, що в нас якийсь час було дещо дивовижне, і ми не повинні шкодувати про хвилини, проведені разом. Я його більше не бачу. Не стикаюся з ним у барах, не зустрічаюся на вулиці чи ще десь — плюси того, що ми живемо в різних країнах. Це не означає, що я проводжу багато часу в барах. Я, здається, впала в зимову сплячку.

На Різдво він переслав нашу картину до будинку моєї мами. У супровідній записці було сказано, що йому надто важко знаходитися поруч із нею. Не знаю, що мені робити з картиною. У мене таке враження, що не маю на неї права. Коли її привезли, я довго дивилася на пейзаж. Лежала на односпальному ліжку, де спала дитиною, і згадувала всі моменти, які призвели до того, що маю тепер. Про дитинство в мами й тата, про Деріла, про Джині. Про моїх приятелів зі школи й коледжу. Про Делансі-стрит. Про Сару. Про верхній поверх переповненого автобуса. Про поцілунок під снігом. Про пляж у Таїланді. Про освідчення під цією картиною. Про наше чудове весілля.

Сподіваюся, Оскар у нормі. Дивно, але ти ніколи не припиняєш турбуватися про когось, навіть коли не хочеш більше з ним бути. Гадаю, я завжди любитиму його — трішки. І це важко — не відчувати себе елементом фіаско, що поповнило статистику розлучень.

Гадаю, що рано чи пізно — неминуче — Крессінда займе моє місце. Можу закластися, що його клята матуся ніколи так і не прибрала їхнього фото з рояля.

— Гадаю, ти знаєш, де твоє місце, Лу.

Ми із Сарою дивимось одна на одну, нічого не кажемо, бо Люк повертається з пляжу та падає на сусідній стілець за нашим столиком.

— Гарний вигляд у вас, леді, — усміхається він. — Що я пропустив?

1 серпня

Джек

Лорн схожий на молодшого не зеленого брата Халка. Дуже корисний факт, коли потрібно, щоб його швидше обслужили в барі. Сьогодні тут не пропхнешся, але він зник лише на кілька хвилин — і от повертається з двома пінтами в руках і пакетиком чипсів, затиснутим у зубах.

— Ти купив обід, — кажу я, хапаючи чипси, коли він наближається до мене.

— Це все, що тобі вдасться отримати на сьогодні, — той шкіриться, — а от жінка за сусіднім столиком погано прикидається, ніби не їсть тебе очима.

Відкриваю чипси, кладу торбинку між нами, не обертаюся.

— Не свисти.

— Я серйозно. Така гаряча красунечка.

Він підморгує через моє плече, а я кóпаю його по нозі.

— Що ти робиш, дядьку? Керрі вдома, готується народити твою дитину.

Дуже мила дружина Лорна, Керрі, на восьмому місяці. Вона сьогодні відправила його зі мною на пиво, бо він її до сказу доводить своїм надмірним піклуванням.

— Це ж для тебе, придурку, — бурмоче він, закидаючи в горлянку жменю чипсів.

Зітхаю, настроюю свій слуховий апарат, бо ми сидимо під колонкою.

— Я ж тобі казав, що зіскочив з цієї каруселі побачень. Треба певний час перепочити.

— Казав, — він довго п’є. — Я тобі просто не повірив.

А мав би. Відколи ми з Мартік розбіглися, минуло вже чотири місяці, і цей розрив нічого особливого не означав для нас обох. Тому ми, по суті, і розірвали стосунки. Там був лише секс заради сексу. Але я не казав про це Лорну.

— Я міркую над тим, чи не піти в монахи, — жартую я. — Мені личить помаранчевий.

Він дивиться на мене.

— Ти певний? Бо вона просто красуня, — він киває на жінку за нами. — Схожа на Голлі Вілловбі.

Колись цього було б достатньо, щоб я повернувся на стільці, але нині просто п’ю свою пінту та доїдаю чипси. Вона може бути схожою на Голлі Вілловбі, і, можливо, я міг би купити їй щось випити та продовжити знайомство, але річ у тім, що я не хочу ані Голлі Вілловбі, ані Мартік — нікого.

Гуляю дивовижними крутими вуличками Единбурга, занурююся до міської культури, навіть купив собі велосипед минулого тижня. Я прибув до Шотландії втікачем, і воно спрацювало краще, ніж я будь-коли сподівався. Я з розбігу стрибнув у роботу й у стосунки з жінками, щоб загубитися в цьому вирі, а тепер, нарешті випірнувши з цього, вдихаю на повні груди солодке свіже повітря. Спочатку мені здалося, що я задихаюся, — воно пекло мені легені. А тепер я дихаю легко і спокійно сплю цілу ніч.

Зараз я — лише я. І мені добре з цим.

22 грудня

Лорі