ОРГІЯ

і він один лишився з товариства, бо, знаю добре, більше в цілім краї гетерій не було, нема й не буде.

А н т е й

Ти помиляєшся, ще є одна.

П р е ф е к т

Де?

А н т е й

На Парнасі. Дев'ять і оди там сходяться на оргії таємні і закриваються від ока влади густими хмарами.

М е ц е н а т

Ха-ха! Се влучно!

П р е ф е к т (змінивши свій одноманітно-недбалий тон на гризький)

Не так-то вже і влучно, Меценате,

Ті "дев'ять і один" - Феб і Камени - зовсім то не гетерія таємна, а хор панегіристів. Їм же треба амброзію та нектар заробити то й мусять панегірики співати.

А н т е й

Кому?

П р е ф е к т

Звичайно, генієві Риму.

Парнас, Олімп і всі святії гори тепер в його імперію дістались,

і тільки тим богам живеться добре, що мають гідність римських громадян або принаймні ласку Мецената всесвітнього, а той є геній Риму.

Котрі ж боги йому не покорились, ті вигнані були або й розп'яті.

А н т е й

І що ж? Вони від того повмирали?

М е ц е н а т (нишком, нахилившись до префекта)

Мій друже, вибачай, але юрбі сі жарти можуть видатись блюзнірством.

П р е ф е к т (знов здержано)

Нехай боги простять, не міг римлянин остатнє слово полишить за греком.

М е ц е н а т (голосно до Антея)

Людською мовою ми наситились.

Час обізватись мовою богів тобі, Антею.

А н т е й

Вибачай, преславний, мені не хоче муза помагати, либонь, вона сьогодні не голодна, а я без неї - мов безструнна ліра.

М е ц е н а т

Невже се друг мій відібрав їй настрій?

П р е ф е к т

За правду перепрошувать не буду, а музі, що сьогодні не голодна, слід пам'ятать, що й у богів є завтра лише тоді, коли його заслужать.

А н т е й

Не раз, хто забувається про завтра, той має вічність.

В атріумі чутно гомін.

М е ц е н а т

Що се там за гомін?

А т р і є н з і й (з порога)

Преславний пане, там якась грекиня прийшла й дозволу просить уступити, щоб тут постояти коло порогу, поки співець Антей співати буде.

М е ц е н а т

Та хто ж вона? Якого стану?

А т р і є н з і й

Каже, що єсть вона Антеєва жона.

М е ц е н а т

Що ж, хай увійде.

А т р і є н з і й виходить. На порозі з'являється Н е р і с а і вклоняється мовчки.

А н т е й

Нащо се, Нерісо?

Неріса мовчить і соромливо закривається покривалом.

Вернись додому!

М е ц е н а т

Вибачай, Антею!

Тут я господар і не дозволяю своїх гостей нікому проганяти.

Ти вільний зоставатися чи ні.

Але й твоя жона так само вільна, поки вона в гостині в Мецената.

А н т е й (до Неріси)

Ти хочеш тут лишитись?

Н е р і с а (тихо, але твердо)

Я лишуся.

П р о к у р а т о р (стиха до Мецената)

Се ти не дурно так, - вона зграбненька.

І звідки він узяв собі сю німфу?

М е ц е н а т

Такі ніжки бувають лиш в Танагрі.

Мені повір, я знаюся на тому.

(До Неріси.)

Чи ви давно по шлюбі?

Н е р і с а

Перший місяць.

М е ц е н а т (до Антея)

О, то невже тобі, Антею, треба ще й муз до помочі в медовий місяць?

Ти й так повинен би співать, як бог, коли ся грація перед тобою!

Але чого ж вона під покривалом?

А н т е й

Так звичай еллінський жінкам велить.

М е ц е н а т

Але в моїй господі звичай римський,

і він свої вимоги має. Мусиш дозволити дружині відслонитись.

Неріса, не ждучи Антеевої відповіді, одкриває обличчя і соромливо поглядає на Мецената.

Боги мої! Ви подивіться, друзі!

Се ж тая мармурова Терпсіхора, що я купив учора від Федона!

Се випадок? Ні, випадків таких не може бути!

(До Неріси)

Він різьбив із тебе?

Н е р і с а

Так, пане.

М е ц е н а т

Що ж, ти й танцювати вмієш?

Н е р і с а

Не знаю…

М е ц е н а т

Як не знаєш? Терпсіхора не знає, що вона богиня танцю?

А н т е й

Се значить, що вона не танцівниця і поза домом танцювать не вміє.

М е ц е н а т

То я прийду колись до твого дому.

А н т е й Се буде честь мені. Але не знаю, чи трапиться тобі Нерісу бачить, бо мати, жінка і сестра у мене перебувають завжди в гінекеї, а я ж тебе не смію там вітати.

М е ц е н а т

Недобрий звичай ваш!

А н т е й

Такий він здавна, - не я його, преславний, встановив.

П р о к у р а т о р

Але ти радо з нього користаєш!

М е ц е н а т

Що ж, се не диво. Заздрощі Антея я розумію. Отже й я поставив не в атріум камінну Терпсіхору, а в свій таблін, щоб не профанувалась.

А н т е й (щиро)

За се тобі я справді винен дяку!

М е ц е н а т

Так докажи ж нам ділом тую вдячність, а власне, співом.

(До раба.)

Принеси, Евтіме, ту ліру, що сьогодні я купив.

Евтім приносить велику, пишно оздоблену ліру.

Антею, сяя ліра - дар всесвіту, бо роги в неї з тура пущ германських, слон африканський дав оздоби з кості, край арабійський золота прислав, а дерева - індійський ліс таємний, мозаїка прийшла з країни сінів, найкращі в світі струни італійські оправлено в британське ясне срібло.

А н т е й

Лиш еллінського в ній нема нічого?

М е ц е н а т

Вся буде грецька, як твоєю стане, бо ти її дістанеш в дар від мене, коли вподобаєш. Торкни їй струни.

А н т е й (торкає струни недбало, не беручи з рук раба. Струни озиваються тихим, але напрочуд гарним і чистим голосом. Антей здригається від подиву)

Який прекрасний, надзвичайний голос!

Дай ліру, хлопче!

(Бере до рук ліру).

Ох, яка важка!

М е ц е н а т

Ти сам її держать не потребуєш,

На те є раб, Евтіме, на коліна! ! так держи, як сей співець накаже.

Евтім стає на коліна і піддержує Антеєві ліру.

А н т е й