Патерн

Назар не прийняв виклик. Крутнув своє крісло, забрався в нього з ногами і перейшов на експертний тон:

— Я би казав не про істерики, а про сцени паніки.

І не «коротуїв», а «власників бета-розмірів». Вони бачать власника альфа-розміру і впадають у паніку, тому що їм, — він видобув із шухляди червоний фалоімітатор і махнув ним, наче мухобійкою, — узагалі немає чим крити його бубнового туза. Вони починають біса гнати, кидатися одне на одного й таке всяке. Як варіант — мірятися членами. Треба в райдер³ лінійку вписати. Таку шкільну, пластмасову, бажано червоного кольору.

— Лайно.

— Бро, ти щойно хотів пропрацювати сценарій.

— Хотів.

— Ну так і працюємо. — Фалоімітатор перемістився на стіл і склав компанію спорожнілій пляшці.

— Альфа-розмір, бета-розмір... — Антон витягнув із сумки нову пляшку, відкоркував, хильнув просто з шийки. — Назаре, а в тебе який розмір? Бета? Гамма? Дзета?

— Поміряємось? — кивнув на гумовий виріб Назар.

— Тоді вже точно: акула за кермом, а ми — у багажнику.

Він штовхнув пляшку, та проїхала полірованим столом і, наче кеглю, збила фалоімітатор. Зупинилася просто перед Назаром, не доїхавши до краю кілька сантиметрів. Адміністратор шоу кивнув і підтримав застілля щирим ковтком.

— А ти впевнений, що все це не підстава? — запитав він, видихнувши повітря.

— Тобто?

— А якщо й ми з тобою, і Міла також, є учасниками? Але не на контракті, а «втемну». Вони ж можуть одночасно знімати шоу про зйомки шоу. Повну версію прихованими камерами. У спальнях, туалетах, усюди. Такі речі тепер роблять. Для віп-замовників або закритих клубів. Тоді ми точно в багажнику. Якщо уявити, що так воно і є, то пазл більш-менш складається. Це не Христина б’є скло, це вони б’ють скло.

Антон похитав головою.

Подумав.

Знову похитав.

— Із юридичної точки зору така гра надто ризикована, — сказав він. — Можна й до суду подати.

— Хочеш сказати, що така гра є ризикованою в тому випадку, якщо грають із тобою?

— У будь-якому випадку.

— А ти свій контракт почитай.

— Я читав.

— А ти перечитай. І зверни увагу на сімнадцятий розділ. Той, що має назву «Випадки розширеного трактування форс-мажорних обставин». Там є один такий пунктик, здається дванадцятий, згідно з яким утрата рейтингів прирівнюється до форс-мажорних обставин.

Назар зробив паузу, знову встановив на столі збитий фалоімітатор. Відтак повторив:

— До форс-мажорних обставин, бро. І не інакше. Відповідно, при втраті рейтингів із замовника частково знімається відповідальність за першими чотирма розділами. І, до речі, там не зовсім ясно прописане, що означає оте «частково».

— Там таке є?

— Сімнадцятий розділ.

— Блядь.

— І я про те.

— Та ні, — мотнув головою Антон. — Не вірю. Це вже повна маячня.

— А те, що сьогодні відбулося, не повна маячня?

— Ну...

— Не «ну», а ти мене послухай. — Назар скинув зі столу і порожню пляшку, і гумову модель чоловічого органа. — Послухай. Якась обізяна при всьому паркеті каже, що хоче переспати з Мілою, яку ледве знає. А та бере й негайно погоджується. Та це ж...

— Не кіпішуй. Сам знаєш, що на третій тиждень шоу у всіх дах їде. Тим більше, що обидві — сексі. Ну, не знаю, може, вони в резонанс увійшли. Чи щось таке.

— У лесбійок, бро, не так, як у нас. Там потрібен довгий процес звикання одна до одної. Жінки дуже чутливі до запахів, доторків, емоцій. У них ось так — із першого погляду на труси — не буває. Вони мають певний час побути подругами, притертися, звикнути. Там ритуали важливі та ще купа такого, у що нам з тобою і на гайці не в’їхати. А тут просто шторм... — Назар спробував зобразити шторм, помахав над головою руками. — Та крутіше за шторм. Вагінальний ураган, падіння секс-астероїду!.. Ні, бро, я так тобі скажу: це все хріном по піску. Однозначно.

— Ну так... — здався Антон. — До речі, може бути.

— Не «може бути», а точно. Дівки підставні. Міла — на двісті відсотків.

— Так ти ж сам її сюди притягнув.

— Мені порекомендували.

— Хто?

— А ти не знаєш, ні?

— Не цікавився.

— Бавловський.

— Відколи це старий займається персоналом?

— А він і не займається. Він сказав, що вона його колишня, працювала на виходах, у мюзиклах, рекламі. Перспективна, типу. А ще сказав, що вона така вся відповідальна, не бухає, не на системі.

— І ти повівся?

— Мій косяк, визнаю... Але знаєш... Знаєш, що Бавловський про неї сказав? Каже: «У Міли в імені головною є літера “Л”. Коли вона її вимовляє, то робить правильний рух язиком. Такий, немов виймає крабову пасту з шампіньйона».

— Вона йому що, мінети робила?

— Я не заглиблювався. Але, чесно тобі скажу, шняга із крабовою пастою мені сподобалася. Стильно. Подумав: нехай соска спробує, а там подивимося. Мені не шкода.

— Йому не шкода... — Антон підтягнув до себе пляшку, випив.

— Ну, ти ж сам усю дорогу повторюєш, що з аналітиками треба дружити.

— Дружити, а не працевлаштовувати їхніх тьолок.

— А потім у тебе з Мілою почалося.

— Ага, я, типу, винуватий.

— Старий, у мене така робота, — розвів руками Назар. — Тримати баланс, з усіма дружити. Інакше всі тут перегризуться.

Антон заплющив очі й довго мовчав. Відтак запитав:

— Так що, Міла — інсайдер?

— Тобто?