Пацики

На третій парі мене пробиває на сон, і я мало не засинаю за партою. Риня каже, коли буде маленька перерва, звалимо, тобі, Толян, пивка нада попити, воно попустить. Ясний перець — попустить. Пивко завжди попускає. Коли чуємо довгожданий дзвінок, підриваємося й ідемо, нам на хвіст падає Король, утрьох їдемо на Київську до пивної бочки по дорозі між гастрономом «Київ» і моїм будинком. Прибуваємо на місце і помічаємо з десяток місцевих хануриків, більшість із них я знаю в лице, бо вони тут щодня зависають. Стаємо в чергу за двома підігрітими штемпами, які між собою сперечаються й розмахують засмаглими, брудними, роботящими руками. Вони беруть по два бокали й ненароком зачіпають Риню, який на них одразу гаркає. В ал–кашів падає планка, я бачу, що секунда–друга — і вони накинуться на Риню. Ми з Королем підскакуємо й починаємо валити їх одразу біля продавщиці. Риня хапає з прилавка свій бокал і виливає його в рило одного з хануриків. Я встигаю ще раз зарядити в табло іншого, як Король мене шарпає і кричить: звалюємо! Решта алкашні, яка тусується навколо пивної бочки, з недоумкуватими виразами облич підходить до прилавка й питає, що сталося. Штемпи, яким ми щойно відвішали, ревуть, як воли, й тикають на нас пальцями. Ми підриваємося й даємо дьору в бік 9–ї бурси. За нами з дикими криками женеться чоловік вісім сорокарічних алкашів. Біжимо повз гастроном «Київ», переслідувачі помітно відстають, лише один, кінь педальний, мало не наздоганяє Короля. Розвертаємося! — кричить Риня. Алкаш, мабуть, цього не чекав — тільки–но він встигає отямитися, як наражається на купу ударів по ногах, мармизі, корпусу. Штемпи, які біжать за ним, ревуть ще дужче. Ми знову тікаємо. Позаду верещать, що нас поріжуть, гімнярі вам ласти по одному вішати будемо за яйця ста–ять сюда ублюдки руки й ноги поламаю ви трупи вас тут ніхто не врятує. Риня знову кричить, щоб розверталися. Ми кидаємося назад, біжимо назустріч прудконогішому й починаємо його валити на місці, він репетує, як ненормальний, а Король наносить прямий за прямим у почервонілу харю, на, сука, на. Алкаш звалюється на землю, з його носа юшить кров, і ми гасимо його ногами. Уйобуєм! — кричить Риня, бо до нас устигають добігти інші переслідувачі. Ми залітаємо в двори міждев'ятиповерхівками й несемося, куди бачать очі. Пробігши через кілька дворів, зупиняємося аж біля будинку Ляні. Падаємо за невеликий столик і відхекуємося. За кілька хвилин відходимо. Несподівано Король регоче, а за ним і ми з Ринею.

Це крутіше від будь–якого відпочинку, каже через дві години малий Машталір, почувши від нас цю історію, я, пацани, дуже шкодую, шо мене не було з вами, по живій груші… я би не проти. Нічьо, наступного разу обов'язково тебе візьмемо з собою. Увечері, коли приходжу додому, сідаємо на кухні за стіл. Мати подає нам із вітчимом тарілки з пловом. Я накидаю собі з великої миски салат із огірків та помідорів, а захмелілий вітчим несподівано каже, що сьогодні в обід якісь малалєтки розбили брову Жоркє Пузирю, і де? — піниться він, серед білого дня, на вулиці! черепи проламати їм мало! Я ледве себе стримую, щоб не зареготати з повним ротом салату.

14