Читаем Пацики полностью

В авдиторію забігаємо під дзвоник. Знову ця срана українська література. Риня сідає поруч на останній парті біля вікна, а перед нами розвалюються в кріслах Чихаренко й Король. Викладачка стає перед нами, як стовп, уважно обводить усіх поглядом, запитує, хто відсутній, староста групи подає їй журнал, вона одягає великі, злегка затемнені окуляри, знову обводить усіх поглядом, зупиняється на мені.

— Анатолію, ти сьогодні готовий?

— Завжди готовий! — вигукує Риня зі сміхом і ховається за масивною спиною Чихаренка.

— Ринорчук, я тебе не запитую!

— Да, я готовий.

— Треба казати «так», а не «да».

— Так, — відповідаю їй. От вівця…

Вона робить перекличку. До авдиторії заходить Сава, який приклав хустинку до носа. Викладачка запитує, що трапилося, він каже, що зашпортався на сходах. По авдиторії прокочується легкий приглушений регіт. Тихо, гаркає вона й починає нам втирати, тіпа знаю, що дехто з вас лупцює своїх товаришів, я не потерплю, чуєте, не потерплю, щоб ви у навчальному закладі влаштовували свою вулицю, вас усіх повикидали зі шкіл, як непотріб, бо ви більше ні на що не здатні, бо ви не відповідаєте розвитку нормальної дитини, але це не означає, що ви можете тут робити все, що вам заманеться, ви гадаєте, що вже дорослі і що вам море по коліна, ви ходите над прірвою, якщо я дізнаюся, що хтось лупцює свого товариша… якщо я про це дізнаюся, матимете справу з дільничним інспектором. Хай сосе твій сраний інспектор, шепоче вбитий, шо удав, Коновал. Якщо інспектор буде тверезий, вставляє Король, і група знову регоче. Ша — кажу до присутніх, хіба нормальний штемп може пиздити свого друга, ми ж тільки лохів лупимо; ха–ха–ха, сміється Риня.

— Це вже інша справа, — відповідає Королю викладачка.

Вона дозволяє Саві сісти й розпочинає нову тему, говорить про Лесю Українку. Всі шурхотять конспектами, записують за нею. Риня бере ручку, (ти шо, гоніш? — сміюся з нього), але замість того, щоб писати, він малює танки, морди в касках, автомати. Я наближаюся до нього й шепочу, ти не уявляєш, шо вчора було; він на мене запитливо дивиться: розказуй. Чихаренко й Король, які сидять перед нами, насторожуються й повертаються, аби краще мене чути. Це повний аут, шепочу Рині, я вчора був з Ірусьою. З якою Ірусьою? Бляха, який же ти Риня тугодум, з Ірусьою Артура, знаєш його, це той, шо в бригаді Мавпи. У Рині від почутого падає шухляда, він втуплюється в мене дивним поглядом, наче я сказав таке, про що краще було мовчати. Ти, серйозно? це така тьолка, вона ж від тебе старша на п'ять років, нє, ти гоніш; пауза; Чихаренко розвертається з незрозумілим виразом обличчя й кидає на мене здивований і водночас нахабнуватий погляд, тіпа, хоче сказати, ти шо, пацан, припух, за таке можуть балду відірвати… да, я знаю, шо ти, жирний кабан, хочеш сказати… Як це було? — запитує Риня.

— Коновал, — несподівано каже викладачка, — чому ти постійно на моїх парах спиш? Що це за поведінка! Тебе що, вночі примушують важко працювати? розвантажувати вагони?

— Шлунок, — бурмоче він; по його невдоволеному, блідому обличчю видно, що йому неприємно наламали тягу, він втикає із заплющеними очима й певно не може підвестися.

— Встань! Встань, коли з тобою розмовляють!

Вбитий Коновал із великими тортурами підводиться й повільно розплющує очі, мабуть, зараз він хоче її живцем закопати. Викладачка, дурна курка, запитально на нього дивиться, і Коновал знову повторює сказане, шлунок, шлунок болить, ворушить він губами.

— Що? Що ти сказав? Голосніше!

— Шлунок, — видавлює він із себе і втикає стоячи.

— У тебе постійно болить шлунок на моїх заняттях? Так?

— Болить.

— То йди в медпункт, — каже вона, і Коновал покидає авдиторію. Пацани знову насідають на мене, щоб швидше розказував про Ірусю, давай, не блатуй, не вгамовується Риня. Так от, вчора увечері в Артура від вигляду п'яної Іру–сі впала планка і він вхопив мене, як кошеня, за шкірки, насильно кинув на неї, ну, словом, всі дивилися, реготали, потім Ірусі стало хуйово, вона трохи постругала, Артур відмовився її проводжати, Саша Машталір та інші старші пацани сказали, щоб я відвів її додому, а мені хулі? додому так додому, і я пішов. А шо потім? Потім шо? Біля під'їзду Іруся подякувала мені, поглянула на свої темні вікна і згадала, що нікого нема вдома (і нашо я брешу?), ну, запросила до себе, попити чаю, з'їсти печиво, словом, ми зайшли до неї.

— Ти шо, йобу дався? — розвертається до мене Чихарєнко.

— Сам ти йобнутий!

— Тебе Артур заасфальтує!

— Чьо? Втухни! Він кинув її… — сварюся з цим ублюдком Чихаренком і не помічаю, як підвищую голос. Від гніву відчуваю, як моє обличчя наливається кров'ю, цього дебіла хочеться зараз хлопнути, щоб зуби повилітали, засадити в його жирну задницю шпицю, якою в'яже моя матір, або огріти по голові стільчиком, на якому сиджу.

— Остання парта, — звертає на нас увагу викладачка, — ви не на ринку.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Уроки счастья
Уроки счастья

В тридцать семь от жизни не ждешь никаких сюрпризов, привыкаешь относиться ко всему с долей здорового цинизма и обзаводишься кучей холостяцких привычек. Работа в школе не предполагает широкого круга знакомств, а подружки все давно вышли замуж, и на первом месте у них муж и дети. Вот и я уже смирилась с тем, что на личной жизни можно поставить крест, ведь мужчинам интереснее молодые и стройные, а не умные и осторожные женщины. Но его величество случай плевать хотел на мои убеждения и все повернул по-своему, и внезапно в моей размеренной и устоявшейся жизни появились два программиста, имеющие свои взгляды на то, как надо ухаживать за женщиной. И что на первом месте у них будет совсем не работа и собственный эгоизм.

Кира Стрельникова , Некто Лукас

Современная русская и зарубежная проза / Самиздат, сетевая литература / Любовно-фантастические романы / Романы
Добро не оставляйте на потом
Добро не оставляйте на потом

Матильда, матриарх семьи Кабрелли, с юности была резкой и уверенной в себе. Но она никогда не рассказывала родным об истории своей матери. На закате жизни она понимает, что время пришло и история незаурядной женщины, какой была ее мать Доменика, не должна уйти в небытие…Доменика росла в прибрежном Виареджо, маленьком провинциальном городке, с детства она выделялась среди сверстников – свободолюбием, умом и желанием вырваться из традиционной канвы, уготованной для женщины. Выучившись на медсестру, она планирует связать свою жизнь с медициной. Но и ее планы, и жизнь всей Европы разрушены подступающей войной. Судьба Доменики окажется связана с Шотландией, с морским капитаном Джоном Мак-Викарсом, но сердце ее по-прежнему принадлежит Италии и любимому Виареджо.Удивительно насыщенный роман, в основе которого лежит реальная история, рассказывающий не только о жизни итальянской семьи, но и о судьбе британских итальянцев, которые во Вторую мировую войну оказались париями, отвергнутыми новой родиной.Семейная сага, исторический роман, пейзажи тосканского побережья и прекрасные герои – новый роман Адрианы Трижиани, автора «Жены башмачника», гарантирует настоящее погружение в удивительную, очень красивую и не самую обычную историю, охватывающую почти весь двадцатый век.

Адриана Трижиани

Историческая проза / Современная русская и зарубежная проза
Адам и Эвелин
Адам и Эвелин

В романе, проникнутом вечными символами и аллюзиями, один из виднейших писателей современной Германии рассказывает историю падения Берлинской стены, как историю… грехопадения.Портной Адам, застигнутый женой врасплох со своей заказчицей, вынужденно следует за обманутой супругой на Запад и отважно пересекает еще не поднятый «железный занавес». Однако за границей свободолюбивый Адам не приживается — там ему все кажется ненастоящим, иллюзорным, ярмарочно-шутовским…В проникнутом вечными символами романе один из виднейших писателей современной Германии рассказывает историю падения Берлинской стены как историю… грехопадения.Эта изысканно написанная история читается легко и быстро, несмотря на то что в ней множество тем и мотивов. «Адам и Эвелин» можно назвать безукоризненным романом.«Зюддойче цайтунг»

Инго Шульце

Проза / Современная русская и зарубежная проза / Современная проза