Читаем Переслідуваний полностью

Минуло вже пів на десяту, коли „літера Р“ пройшла крізь двері з червоною стрілкою. На той час загальне хвилювання вляглось: одні, забувши про страх, з цікавістю стежили за екраном, інші куняли. Прізвище чоловіка, у якого грало в грудях, починалося на Л, і його викликали годину тому. „Цікаво, відсіяли чи ні“,— байдужно подумав Річардс.

Довгасту, викладену кахлями кімнату, де відбувся медогляд, заливало штучне денне світло. Знуджені лікарі розташувались один за одним, наче робітники на конвеєрі.

„А може б, котрийсь і мою доньку оглянув?“ — гірко подумав Річардс.

Всі знову підносили картки до вмонтованого в стіну фотооб'єктива, а потім вишикувались, як їм було велено, перед довгим рядом вішалок. Підійшов лікар у білому халаті, тримаючи під пахвою великого блокнота.

— Роздягайтесь,— сказав він. — Одежу вішайте на ці гачки. Запам'ятайте номер над своїм гачком і скажіть його черговому після огляду. Про свої цінності можете не турбуватися. Нікому вони тут не потрібні.

„Цінності! Нівроку собі жарти“,— подумав Річардс, розстібаючи сорочку. Порожній гаманець — у ньому було лише кілька фотографій Шійли та Кеті, квитанція — півроку тому замінив підошву на черевикові, кільце з одним-єдиним ключем від квартири, дитяча шкарпетка, що не знати як опинилась у кишені, та пачка сигарет „Блемс“, яку видав йому автомат. Ото й усе.

На ньому були хоч латані труси — Шійла наполягала, щоб він їх носив,— а інші й того не мали під штаньми. Невдовзі всі стояли голі, схожі один на одного, мов близнюки, а те, що теліпалось у них між ногами, було наче й не їхнє. Кожен тримав у руці свою картку. Декотрі тупцювали на місці, хоча підлога була не холодна. Слабкий запах спирту викликав тужливі спогади.

— З черги не виходити,— настановляв їх лікар з блокнотом. — Картки тримати напоготові. Дотримуватись інструкції.

Черга зрушила. Річардс глянув перед себе: біля кожного лікаря стояв полісмен. Він опустив очі й став покірно чекати.

— Картку.

Річардс подав картку. Перший лікар записав його номер, потім сказав:

— Розкрийте рота. — І натис йому на язик.

Інший, присвічуючи собі тоненьким промінчиком, зазирнув йому у зіниці, заглянув у вуха.

Ще один прикладав до грудей холодне кружальце стетоскопа.

— Покашляйте.

Річардс покашляв. Попереду когось витягали з черги. Той кричав, що йому потрібні гроші, що вони не мають права так чинити, що він звернеться до адвоката.

Лікар пересунув стетоскопа.

— Покашляйте.

Річардс знову покашляв. Лікар повернув його й приклав стетоскопа до спини.

— Глибоко вдихніть і затримайте видих. — Стетоскоп пересунувся на інше місце. — Видихніть.

Річардс видихнув.

— Проходьте далі.

Усміхнений лікар з перев'язаним оком зміряв йому тиск. Статеві органи оглядав ескулап з великими плямами на лисій голові.

Засунувши Річардсові в пахвину холодну руку, він сказав:

— Покашляйте.

Річардс кашлянув.

— Проходьте далі.

Потім йому зміряли температуру, наказали сплюнути в чашку. Половина кімнати була позаду. Половина. Двоє чи троє вже пройшли огляд, і санітар з брезклим обличчям та кривими передніми зубами, що стирчали, як у кроля, ніс їм одежу у дротяному кошику. Ще десяток чоловіків витягли з черги й показали їм на двері.

— Нахиліться й розсуньте сідниці.

Річардс нахилився й розсунув. Затягнутий у пластик палець увігнався в задній прохід, промацав його, вислизнув назад.

— Проходьте далі.

Він зайшов у тристінну будку, що нагадувала давню кабіну для голосування — одинадцять років минуло, відколи їх витіснила електроніка,— й помочився у блакитну мензурку. Лікар узяв її й поставив на дротяну поличку.

Далі Річардс зупинився перед таблицею для перевірки зору.

— Читайте,— сказав лікар.

— Е... а... ел... де, ем, фе... ес, пе, ем, зе... ка, ел, а, це, де... у, ес, ге, а...

— Досить. Проходьте далі.

Річардс вступив у ще одну подобу кабіни для голосування й надів навушники. Почувши щось, він мав натиснути білу кнопку, а не почувши нічого — червону. Звук був ледь чутний, лише трошки нижчий від посвисту, яким кличуть собаку. Річард натискав на кнопки, аж поки його зупинили.

Далі його зважили. Потім оглянули ступні. Річардс став перед флюороскопом і надяг на себе свинцевого фартуха. Лікар, жуючи гумку й мугикаючи щось собі під ніс, зробив кілька знімків і занотував номер картки.

Група, в якій був Річардс, налічувала близько тридцяти чоловік, але кімнату з кінця в кінець пройшло тільки дванадцятеро. Деякі вже вдяглися й чекали ліфта. Ще з десяток вивели із черги. Одного, що кинувся був на лікаря, який його забракував, полісмен щосили огрів кийком. Чоловік упав, мов підтятий.

Ставши перед низьким столом, Річардс почав відповідати на запитання, чи хворів він на те чи те. Лікар назвав півсотні всіляких захворювань, здебільшого з ураженням органів дихання. Коли Річардс згадав, що в домі є хвора на грип людина, лікар підвів голову:

— Дружина?

— Донька.

— Вік?

— Півтора роки.

— А вам вакцинацію робили?.. Тільки не брехати! — гарикнув раптом лікар, ніби вже зловив Річардса на брехні. — Ми однаково перевіримо.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Зараза
Зараза

Меня зовут Андрей Гагарин — позывной «Космос».Моя младшая сестра — журналистка, она верит в правду, сует нос в чужие дела и не знает, когда вовремя остановиться. Она пропала без вести во время командировки в Сьерра-Леоне, где в очередной раз вспыхнула какая-то эпидемия.Под видом помощника популярного блогера я пробрался на последний гуманитарный рейс МЧС, чтобы пройти путем сестры, найти ее и вернуть домой.Мне не привыкать участвовать в боевых спасательных операциях, а ковид или какая другая зараза меня не остановит, но я даже предположить не мог, что попаду в эпицентр самого настоящего зомбиапокалипсиса. А против меня будут не только зомби, но и обезумевшие мародеры, туземные колдуны и мощь огромной корпорации, скрывающей свои тайны.

Алексей Филиппов , Евгений Александрович Гарцевич , Наталья Александровна Пашова , Сергей Тютюнник , Софья Владимировна Рыбкина

Фантастика / Современная русская и зарубежная проза / Постапокалипсис / Социально-психологическая фантастика / Современная проза
Выбраковка
Выбраковка

…В этой стране больше нет преступности и нищеты. Ее столица — самый безопасный город мира. Здесь не бросают окурки мимо урны, моют тротуары с мылом, а пьяных развозит по домам Служба Доставки. Московский воздух безупречно чист, у каждого есть работа, доллар стоит шестьдесят копеек. За каких-то пять-семь лет Славянский Союз построил «экономическое чудо», добившись настоящего процветания. Спросите любого здесь, счастлив ли он, и вам ответят «да»! Ответят честно. А всего-то и нужно было для счастья — разобраться, кто именно мешает нам жить по-людски. Кто истинный враг народа…После январского переворота 2001 года к власти в России приходит «Правительство Народного Доверия», которое, при полной поддержке жителей государства и Агентства Социальной Безопасности, за 7 лет смогло построить процветающее экономическое сообщество — «Славянский Союз». Порядок в стране наводится шерифами — выбраковщиками из АСБ, имеющими право карать без суда и следствия всех «изгоев» общества. Чем стала Россия нового режима к 2007 году?Из-за этой книги иногда дерутся. Семь лет продолжаются яростные споры, что такое «Выбраковка» — светлая антиутопия или страшная утопия? Уютно ли жить в России, где победило «добро с кулаками»? В России, где больше никто не голоден, никто не унижен, уличная преступность сведена к нулю, олигархи сидят в тюрьме, рубль дороже доллара. Но что ты скажешь, если однажды выбраковка постучится в твою дверь?..Этот довольно простой текст 1999 года — общепризнанно самый страшный роман Олега Дивова.

Олег Игоревич Дивов

Фантастика / Попаданцы / Социально-психологическая фантастика / Фэнтези / Современная проза