Первісна. У вирі пророцтв

— Отож-то. А живі не прагнуть до них приєднатися. Тим більше, що на решту чекає вже не шибениця, а вогнище — бо їх оголошено єретиками та підсобниками чаклуна. Тому вони мусять мені довіряти. Нічого іншого їм просто не залишається. А тепер довірятимуть і тобі. — (Якщо, звичайно, ти повернешся з цієї прогулянки живим, додав про себе Йорверт.) — Навіть радітимуть, що нас стало двоє. Двічі все одно не спалять, а що більше чаклунів, то вищі шанси на порятунок.

— Нас буде багато, — твердо мовив Ківан. — До весни ми зберемо цілу армію чаклунів.

— Я теж на це сподіваюся. — Йорверт вирішив, що можна вже не критися зі своїми справжніми планами. — Армія не армія, але загін має набратися. Можливо, ціла рота.

— Перша чаклунська рота нового, вільного Лахліну, — підхопив хлопець. Йорверт не бачив його обличчя, бо йшов попереду, проте був певен, що він мрійливо всміхається. — А сотня чаклунів варта цілої армії. З такою силою нам буде до снаги знищити Конґреґацію і всадовити на престол короля-чаклуна… Гм. Хоч, мабуть, це аж надто сміливо. Радикально.

Йорверт схвально мугикнув.

— Добре, що ти це розумієш. Ми не зберемо стільки чаклунів, щоб протистояти і Конґреґації, і королю. На щастя, зараз на троні сидить не фанатик Святої Віри, а Імар-вільнодумець, який ненавидить поборників чи не дужче за нас.

— Гадаєте, він стане на наш бік?

— Відкрито, ні. Та нам і не потрібні його слова підтримки. Головне, що ми маємо спільну мету — усунення від влади поборників. Уже одне це робить нас союзниками…

Оскільки при денному світлі вся стежка добре проглядалася з плато, Йорверт мусив спуститися до самого дна ущелини, а потім відвести Ківана ще на дві сотні кроків убік, поки вони опинилися поза полем зору повстанців.

— А зараз я тобі дещо покажу, — сказав він серйозним тоном. — Це наймогутніші чари з усіх, які ти коли-небудь зустрінеш. Вони могутні не в сенсі їхньої сили, а через ті можливості, що надає нам їх застосування.

Хлопець зосереджено подивився на нього й кивнув. Він був схвильований такою передмовою, але не виказав ні тіні страху. Навпаки — відчувалося, що йому не терпиться пізнати обіцяну могутність.

Хоч Ківан був чаклуном, а отже, міг витримати суворі умови Тиндаяру, Йорверт накинув на нього захисне плетиво. Відтак поклав руку йому на плече, а наступної миті їх обох огорнула непроглядна пітьма, пронизана потужними енерґетичними потоками.

— Чому я нічого не бачу? — спантеличено мовив хлопець. — Це що, якесь хитре маскування?

— Ні, — відповів Йорверт. — Ми просто перемістилися до Тиндаяру. Ти, мабуть, чув про нього. Це підземний світ, верхній рівень Ан Нувіну.

Він чекав від Ківана бурхливої реакції на цю звістку — обурених вигуків, лайки, прокльонів, вимог негайно повернутися в земний світ. Проте хлопець мовчав і не рухався, лише його плече під Йорвертовою рукою напружилося, майже скам’яніло. А за хвилю знову розслабилося.

— То поборники правду кажуть, — пролунав з темряви його пригнічений, сповнений відчаю голос. — Ми всі — Китрайлове поріддя. А я сподівався… я ж так сподівався, що це брехня…

„От і все,“ — подумав Йорверт. — „Чуєте, кляті демони! Він уже готовий до вербування, досить трохи натиснути — і зламається. Я міг би просто зараз подарувати Володареві нового слугу. А після нього — ще багатьох. Проте ви відмовлялися мене слухати, для вас важливіша формальна покора, бездумне виконання всіх ваших наказів… То дзуськи вам!“

У них з Елвен була домовленість, що кожного чаклуна, який приєднається до повстанців, Йорверт спробує залучити на службу Ан Нувінові, а в разі рішучої відмови вдасть, ніби це було лише випробування, й запропонує йому інший шлях — той, яким пішли Шовар аб Родрі та Ґарван аб Малах. Та після всіх нічних знущань з боку демонів Йорверт вирішив пропустити свою частину угоди.

— Не верзи дурниць, хлопче! — суворо мовив він. — Ми такі ж діти Дивові, як і решта людей.

— Але Тиндаяр…

— І що Тиндаяр? Хіба тебе не вчили, що весь безмежний Всесвіт створено Всевишнім? На відміну від багатьох інших реліґійних доґматів, це чиста правда. Великий Див створив усе суще — зокрема й Тиндаяр. І навіть увесь Ан Нувін.

— Його захопив Китрайл!