Первісна. У вирі пророцтв

Йорверт запитав у них, де тут поблизу можна знайти пристойне місце для ночівлі. Як він і сподівався, старший чоловік шанобливо і трохи боязко відповів, що достойний пан недавно проминув поворот на путівець, який веде до Неяд Ґевраху, садиби місцевого лорда. Йорверт поцікавився, що це за лорд, і слово за словом витяг із селян історію про юного Ківана аб Ридерха та його конфлікт із батьковими братами й сестрами. Також він дізнався, що в середині монфовіра Ківан прогнав усіх родичів зі своєї землі й заборонив їм повертатися до рішення суду (очевидячки, йшлося про рішення Королівського Суду, оскільки справу в суді Делганського Князівства хлопець на той час уже програв). З усього почутого випливало два важливі висновки: по-перше, Ківан розповів про себе чисту правду; а по-друге, він не любив нікого з рідні й не повівся б на шантаж поборників.

Розвернувшись, Йорверт погнав коня в інший бік. Запопадливість селян не дійшла до того, щоб вони бігцем супроводжували його, і це було їхнє щастя, бо Йорвертові аж руки свербіли повбивати всіх чотирьох. Проте вони були чемні, не нав’язувались йому, тому він, віддалившись від них на три сотні кроків, спокійно перейшов у Тиндаяр, відвів Стрибунця до печери під Шан Хвайр і залишив його там разом із запискою для майстра Ґарвана, в якій просив знайти для коня гарну стайню, де за ним дбайливо доглядатимуть. А сам перевдягнувся в своє повстанське вбрання, прихопив Ківанову сумку з речами і вже іншим шляхом, через верхівку східної скелі, повернувся до табору.

Як і півтори години тому, нічну варту очолював Аврон аб Кадуґан. За цей час до нього приєднався Ф’яхран аб Ошін, який після розмови з Ківаном так і не зміг заснути, бо досі був сповнений глибоких підозр щодо хлопця. Йорверт розповів обом ватажкам, що знайшов коня на тому місці, яке вказав Ківан, і простежив за слідами його шлях цієї ночі. Усе вказувало на те, що сюди він їхав сам-один, без стороннього супроводу.

— Та це ще не значить, — зауважив превелебний Ф’яхран, — що в усьому іншому він казав правду. Поборники можуть тримати його на гачку. Я знаю їх краще, ніж усі ви разом узяті. Вони підлі, підступні й безпринципні, для них немає нічого святого. — Можливо, раніше Ф’яхран аб Ошін був поміркованим вільнодумцем, але каторга перетворила його на запеклого єретика, і понад усе на світі він ненавидів поборників, вважаючи їх справдешніми прислужниками Китрайла. — Я вже говорив шановному професорові, що в минулі часи Конґреґація часто маніпулювала чаклунами, взявши заручниками членів їхніх родин або інших близьких їм людей.

— Так, я знаю, — сказав Йорверт. — А ще мені відомо, що це давало змогу королям будь-якої миті звинуватити непокірливих керівників Конґреґації у потуранні чаклунам. Тому в тисячу сто двадцять восьмому році Поборча Рада ухвалила постанову, якою категорично забороняла вести переговори з чаклунами й залучати їх до співпраці. Ви ж самі розумієте, панотче, що наш король Імар тільки й чекає законного приводу, щоб завдати удару по верхівці поборників. Айвар аб Фердох нізащо не наважиться на такий ризикований крок.

— Він не наважиться, — погодився Ф’яхран аб Ошін. — Але інші… Ви дуже помиляєтесь, юначе, коли думаєте, що в Конґреґації існує єдиний центр прийняття рішень.

— Я так не думаю, — запевнив його Йорверт. — І, в принципі, допускаю, що ваші підозри можуть справдитися, хоч і вважаю це малоймовірним. Проте маю намір перевірити хлопця. Зранку візьму його з собою в розвідку і дам йому кілька нагод ударити мене в спину. Якщо Ківана підіслали поборники, він неодмінно цим скористається.

Аврон аб Кадуґан схвально кивнув. Йорвертові слова він зрозумів так, що на той час його товариші вже з’ясують, чи співпрацює Ківан з поборниками, і в разі ствердної відповіді на це питання хлопця чекатиме швидкий та суворий суд. Йорверт теж не виключав, що муситиме вбити хлопця — але з іншої причини.

— Що ж, гарний задум.

— Гарний, але небезпечний, — сказав колишній проповідник. — Ви маєте усвідомлювати, Ейнаре, що наше повстання тримається на вас. То чи варто вам так ризикувати?

— Я нічим не ризикую, панотче. Ківан набагато слабший за мене, він нічого мені не заподіє. А впевнитися в щирості його намірів нам конче необхідно. Тоді ви зможете довіряти йому, а я стану тренувати його силу, навчу багатьом корисним чарам, і тоді доля повстання вже не залежатиме від однієї-єдиної людини.

Превелебний Ф’яхран визнав, що це було б чудово, а відтак став наполягати на тому, що вранці Йорверт має бути відпочилим і зібраним, тому мусить добре виспатися. Йорверт поступився його вмовлянням, пішов до печери, ліг на свій сінник і десь через півгодини таки спромігся заснути. Його сон знову був сповнений лютих демонів…