Первісна. У вирі пророцтв

По дорозі до печери хлопець розповів, що стриножив свого коня в улоговині неподалік від входу до ущелини. А в теплій та затишній печері Йорверт запропонував йому роздягтися й запалив яскраве маґічне світло, яке миттю розбудило решту чотирьох ватажків. Зачувши про поповнення лав повстанців юним чаклуном, вони, ще напівсонні, накинулися на Ківана з цілою зливою запитань. Він відповідав їм уже без запалу, а спокійно, зважено й розсудливо. Зокрема, коли Аврон аб Кадуґан поцікавився, на яких підставах родичі відсуджують його спадок, Ківан пояснив:

— Мій батько привіз мою матір з Ініс Клиґану, вона була простого роду, ще й безприданниця, і мій дід не дав свого дозволу на цей шлюб. Проте батько не послухався його й одружився, а після дідової смерті вони з мамою підтвердили свої шлюбні обітниці. На той час я вже народився, тому дядьки з тітками завжди вважали мене байстрюком. Коли батько помер, вони звернулися до суду в Дин Делгані, і тамтешній суддя їх підтримав. Його рішення поки не набуло чинності, бо мій захисник спрямував апеляцію до Королівського Суду, але з того нічого не вийде…

Найпідозріливішим з усіх ватажків виявився сорокашестирічний Ф’яхран аб Ошін, опальний проповідник, який свого часу мав необережність припустити, що чаклунський хист не є грішним за своєю суттю і його можна обернути на службу людям (певна річ, під жорстким контролем Конґреґації). Він ставив хлопцеві дуже гострі та підступні запитання, намагався збити його з пантелику, загнати на слизьке, проте Ківан ні разу не заплутався у відповідях, не суперечив собі, як це трапляється, коли людина бреше й мусить вигадувати додаткові подробиці на ходу.

Десь через годину Аврон аб Кадуґан зауважив, що їхній новобранець має втомлений вигляд, і запропонував відкласти розмову до ранку, коли він трохи відпочине. Ківан, який на той час уже підживився шинкою з хлібом, неабияк зрадів цим словам, негайно влігся на запропонований йому сінник і миттю заснув. Четверо ватажків, включно з Браденом, що вже закінчив своє чергування, також полягали спати, а Йорверт, чия варта якраз починалась, і старий професор-вільнодумець разом вийшли з печери в морозну ніч.

— Розумний хлопчина, — сказав Аврон аб Кадуґан. — Дуже розумний.

— Ще б пак, — знизав плечима Йорверт; для нього це було самоочевидним. — Дурні чаклуни на Лахліні не виживають. Щоб не накликати на себе підозр, треба бути і розумним, і хитрим, і вкрай обережним.

— То ви йому вірите? Певні, що він не шпигун?

— Майже певен. Проте перевірити його історію не завадить. Уранці зустрінуся з моїми товаришами й попрошу їх усе з’ясувати. Пішов би до них просто зараз, але маю чергувати.

— Я вас заступлю, — запропонував професор, на що Йорверт і розраховував. — Однаково сьогодні вже не засну. Чим швидше ми впевнимося, що хлопцеві можна довіряти, то буде краще… А він сильний чаклун?

— Потенційно сильний, але невмілий. Та це не біда. Він розумний, тому вчитиметься швидко. До весни стане гарним бійцем.

— От і добре, бійці нам не завадять. А надто ж, бійці-чаклуни… Правду кажучи, Ейнаре, я теж не дуже вірив, що до нас приєднається ще бодай один чаклун. Якби вони були готові битися за звільнення Лахліну, то вже б давно підняли повстання. А так, кожен з них тільки й мріє про втечу на Абрад.

— Досі вони не мали змоги згуртуватися, — сказав Йорверт, як говорив це багато разів. — А наше повстання дає такий шанс. Чаклуни йтимуть до нас, бо не боятимуться, що це якась хитромудра пастка поборників. Ківан лише перша ластівка, повірте мені…

Закінчивши розмову з професором, Йорверт повідомив решті вартових, що залишає їх під орудою Аврона аб Кадуґана, і став спускатися стежкою в ущелину. А коли з табору його вже не могли побачити, перейшов через Тиндаяр до великої печери, розташованої під північним схилом Шан Хвайр, найбільшої гори Архарського Хребта. Саме сюди Шовар аб Родрі й Ґарван аб Малах приносили харчові припаси та різний крам, що його замовляв для повстанців Йорверт. Цього разу ніякого збіжжя тут не було, лише під стіною стояла велика скриня, захищена чарами від вологи та плісняви, а на ній лежала записка. Вона була від майстра Ґарвана:

Як ви й просили, сьогодні відвідав Карсаллоґ. Багато розпитувати не довелося, на вулицях тільки й розмов що про вчорашню спробу розбійників на чолі з невідомим чаклуном викрасти Марвен і Ґрайне вер Киннах. Цей задум провалився, старшого з розбійників, Раґнала на прізвисько Дикий, схопили. Чаклунові вдалося втекти. Дівчата цілі й неушкоджені, їхній корабель уже продовжив плавання.

Маю надію, що повідомив вам гарні новини.

Ґ. М.