Пешки в чужой игре. Тайная история украинского национализма

Бандера возмущен тем, что, обвиняя его самого и его окружение в антидемократизме и фашизме, с другими эмигрантскими группировками янки сотрудничали на самой широкой основе: «Американські чинники подібні зв’язки мають ще й з іншими, цілком неповажними українськими гуртками (пр. з Бульбою), як рівно ж дають деяку поміч у ставленні ніби науково-інформативної діяльності якраз такому середовищу, яке займає не дуже певні позиції під національно-політичним оглядом».

Ну, а оппоненты Бандеры из ЗП УГВР, которым Кук дал право официально представлять «воюющую Украину» (ЗУЗ) перед западными хозяевами, вообще «пішли на агентурне відношення, запродались американцям, погнались тільки за власними амбіціями, без серіозних патріотичних цілей і мотивів».

В письме «Лемишу»-Куку за сентябрь 1952 года Степан Бандера жалуется, что «опозиція» з ЗП УГВР залізли по вуха в американську кишеню… і нема мови про їх усамостійнення». Видимо, черпать из английской и геленовской «кишень» Бандера считал более моральным и «самостийным»…

По мнению Бандеры, «опозиція» творить не тільки організаційно розстроюючий процес в закордонній часті визвольно-революційного фронту, але стала інструментом для стертя ідейно-програмового обличчя і змісту визвольного руху, прищеплення йому соціялістичних чи націонал-комуністичних концепцій, а в політичній площині ЗП УГВР, замість бути твердинею безкомпромісово-самостійницької, незалежної політики, стало залежним від чужої, неприхильної до українського визвольного руху сили. Тяжко провести різницю між залежністю і службою агентурного характеру. Під тим оглядом «опозиція» стоїть в тій самій ролі, як мельниківці напередодні німецько-большевицької війни. Вони тоді теж поставили усе на карту будучого воєнного противника СССР, вбачали в Німеччині союзника, бо «інакше не могло б бути», сподівались від Гітлера самостійності… (О том, что бандеровцы с гитлеровскими оккупантами сотрудничали гораздо плотнее, Бандера скромно умолчал — М. Б.). Хоч Америка напевно не має власних ворожих плянів супроти України так, як Гітлєр, але не має й прихильних до справи самостійності».

Надо сказать, Степан Бандера совершенно напрасно сетовал, что «американські чинники» не берут его и его организацию на довольствие. Ведь, как мы уже говорили, помимо сотрудничества с «прихильними та коректними» англичанами, бандеровская ЗЧ ОУН плотно работала с организацией бывшего нацистского генерала Гелена, придатком американских спецслужб в Европе. Видимо, загребущему лидеру ОУН просто хотелось присвоить все американские деньги…

Мирон Матвиейко, начальник СБ Бандеры, говорил тогда: «Уже давно не было тайной, что главной причиной несогласий, которые привели к расколу националистического лагеря, были не какие-то там идейно-программные или политические разногласия. Камнем раздора была борьба за право стать первым и единственным представителем интересов Украины, в том числе и в отношении к американской разведке». Короче говоря, за право на американские деньги…

Украинские националисты в оперативных играх спецслужб