Пешки в чужой игре. Тайная история украинского национализма

Руководство ЗП УГВР, в свою очередь, приняло все меры, чтобы установить сотрудничество с американской разведкой. Такие связи еще в 1945 году наладил в Италии «генеральный секретарь иностранных дел» ЗП УГВР Николай Лебедь. По его же заданию член ЗП УГВР Евгений Врецьона вел переговоры с американскими разведчиками в Цюрихе (Швейцария). В июле 1945 года Ивана Гриньоха, Романа Ильницкого и других «послов» УГВР дважды принял тогдашний командующий американскими оккупационными войсками в Западной Германии Эйзенхауэр. Именно тогда националисты предложили будущему президенту США свои услуги в проведении шпионской деятельности.

В начале 1946 года кардинал Тиссеран познакомил Лебедя и Гриньоха в Ватикане с сотрудником американской политической разведки Новаком. Руководители ЗП УГВР передали американскому разведчику некоторые шпионские материалы, которые переслали осенью 1945 года за границу руководители националистического подполья, что действовало в западных областях Украины.

Письма Бандеры на Украину

Признание факта сотрудничества «конкурентов» из ЗП УГВР с американской разведкой находим в письмах Бандеры на Украину, руководителю провода ОУН на западноукраинских землях (ЗУЗ) Василию Куку.

Эти письма были собраны и изданы за границей после смерти Степана Бандеры. Предваряет их небольшое предисловие: «В дні, коли деяка частина українців на чужині вшановує пам’ять колишнього Провідника ОУН Степана Бандери, і пам’ятаючи заклик його спадкоємців ретельно збирати всю друковану спадщину Провідника, ми хочемо дати до відома українського загалу копії з деяких його листів до добре всім нам відомих Коваля-«Леміша», себто Василя Кука, та Усміха, себто Мирона Матвієйка».

В письме, датированном октябрем 1951 года и озаглавленном «До положення української визвольної справи в політиці західних держав зараз і в перспективі війни», Бандера сообщает «другу Лемішу», что «в політиці США наступають некорисливі для нас прояви». «Йдуть вперті намагання постави Керенського в ролю репрезентанта й керманича всіх визвольних, протибольшевицьких змагань, підвести під таку московську імперіалістичну шапку протибольшевицьку боротьбу всіх народів, включно з Україною, та надати їм всім характер тільки протирежимної боротьби, за усунення большевицької системи, в плані збереження імперії, тільки з дещо вільнішим федеративним пов’язанням інших країн з Московщиною. Йдуть старання підвести під російську руку якісь українські політичні групи, а коли це не вдається, на чергу приходить штучне фабрикування «українських партій» і репрезентантів темних, продажних типів».