Пісні далекої Землі

Сидячи на вигині підковоподібного стола для нарад, президент Таласси несподівано для самого себе поринув у суперечливі роздуми про Випадок і Долю — речі, які ніколи раніш його не дуже хвилювали. Але ж саме Випадок у найчистішій своїй формі поставив його на цю посаду. І от зараз такий же Випадок — а може, його рідна сестра Доля? — стався знову. Як дивно, що оце він, скромний виробник спортивного знаряддя, вбраний Долею головувати на цій історичній зустрічі! Втім, комусь же треба було зайняти це місце, і, він мусив визнати, йому це починало подобатися. Принаймні ніхто не заважатиме йому виголосити вітальну промову…

…Промова, дійсно, була досить добра, хоч, мабуть, і задовга навіть для цієї неординарної нагоди. Під кінець він побачив, що в його слухачів очі, спочатку ввічливо уважні, дещо оскліли, й тому скоротив статистичні викладки про виробництво, а розділ про нову енергосистему на Південному острові випустив цілком. Коли нарешті сів, то був упевнений, що змалював картину енергійного, прогресивного суспільства з високим рівнем технології. Попри деякі поверхові враження, які свідчили про протилежне, Таласса не була відсталою чи занепадаючою, зберігши всі кращі традиції своїх великих предків. І таке інше.

— Дуже вдячні вам, пане президент, — сказав капітан Бей, перериваючи паузу. — Для нас справді було приємною несподіванкою, коли ми дізналися, що Таласса є не тільки залюднена, а й квітуча планета. Це ще більше скрасить наше тут перебування, і ми сподіваємося, що, коли рушимо далі, то залишимось добрими друзями.

— Вибачте мою нетактовність — бо навіть, може, грубо ставити таке питання гостям одразу при зустрічі, але як довго ви плануєте тут залишитись? Це нам треба знати якомога скоріше, щоб усе як слід організувати.

— Цілком розумію вашу занепокоєність, пане президент. На даному етапі ми ще не можемо дати певної відповіді, бо частково це залежатиме від того, на яку допомогу з вашого боку зможемо розраховувати. Моє припущення таке — принаймні один ваш рік, але ймовірніше зо два.

Едгар Фаррадайн, як і більшість талассіан, не дужето вмів приховувати свої почуття, і капітана Бея збентежив радісний — а скоріше, хитруватий — вираз обличчя глави адміністрації планети.

— Сподіваюсь, ваша екселенціє, це не викличе якихось проблем? — стурбовано запитав він.

— Навпаки, — відповів президент, мало не потираючи руки. — Можливо, ви не чули, але за два роки відбудуться наші двохсоті Олімпійські ігри. — Він скромно кахикнув. — Знаєте, коли я був молодий, то вдостоєний був медалі на дистанції тисяча метрів, тож на мене поклали очолювати організацію цих ігор. І ми не від того, щоб на них мати інопланетних суперників.

— Пане президент, — втрутилась секретарка кабінету, — я не певна, що регламент ігор…

— Який встановлюю я, — вагомо продовжив президент. — Капітане, прошу вважати це за офіційне запрошення. Чи за виклик, коли хочете.

Командир космічного корабля «Магеллан» звик приймати швидкі рішення, але цього разу був збитий з пантелику. Та, не чекаючи, доки він спромігся б дати якусь підхожу відповідь, у розмову вклинився його заступник із медичних питань.

— Це з вашого боку надзвичайно люб’язне запрошення, пане президент, — мовила головний корабельний лікар Мері Ньютон. — Але, будучи медиком, мушу зауважити, що всім нам за тридцять, що ми зовсім не треновані і що тяжіння на Талассі на шість відсотків сильніше земного, і все це поставить нас у дуже невигідне становище. Тож, якщо ваші Олімпіади не включають шахів чи ігор у карти, то…

Президент був явно розчарований, але він швидко отямився:

— Що ж, принаймні, капітане Бей, я б хотів, аби ви вручили деякі нагороди.

— З превеликим задоволенням, — збентежено відмовив командир корабля, відчуваючи, що розмова пішла не в той бік і треба повернутись до порядку денного.

— Чи не дозволите мені, пане президент, пояснити, що ми хотіли б тут у вас зробити?

— Звичайно, — відказав президент без помітного зацікавлення в голосі. Думки його екселенції, по всій очевидності, блукали ще десь далеко. Може, він знов переживав тріумфи юності. Нарешті, з певним зусиллям, він зосередив свою увагу на сучасності. — Нас дуже втішив ваш приліт сюди, хоч скоріше здивував. Адже, здається, наш світ так мало може запропонувати вам. Мені казали, що нібито йдеться про якийсь лід, але то був, напевно, жарт.

— Ні, пане президент, це цілком серйозно. Це насправді все, чого нам треба від Таласси, хоча після того, як покуштували деякі ваші харчові продукти — зокрема сир та вино, якими нас тут пригощали, — наші запити можуть істотно зрости. Але лід — то головне; дозвольте пояснити вам. Прошу першу голограму.

Перед президентом з’явився прямо в повітрі космічний корабель «Магеллан», зменшений до двох метрів довжини. Виглядав він настільки реалістично, що президентові кортіло простягти руку й торкнутись його, і він напевне це зробив би, якби не було навколо глядачів, що побачили б цей його наївний жест.