Пісні далекої Землі

Коли прийнято було засаду біологічного невтручання, з цього випливали деякі практичні наслідки. Поперше, вже давно було погоджено, що нам не можна висаджуватись на будьяку планету, де вже існують розумні форми життя: людська раса має досить негативного досвіду подібних ситуацій у своїй земній історії. На щастя — чи на жаль! — але подібних випадків так ніколи і не виникло.

Але тоді міркування пішли далі. Припустимо, ми знайшли планету, де ледь розпочалося тваринне життя. Чи мусимо триматись осторонь такої планети, дозволяючи її еволюції йти своїм ходом. Маючи шанс, що колись, мільйони років по тому, там може виникнути розумне життя?

А коли піти ще далі вглиб? Що як на планеті існує лише рослинне життя? Чи лише одноклітинні мікроби?

Вас може здивувати, що тієї пори, коли само існування людського роду було поставлено на карту, люди знаходили час сперечатися про подібні суто моральні та філософські проблеми. Але неминуча Смерть загострює думки, привертаючи увагу до питань неминущої цінності: чому ми тут, що нам робити?

Великої популярності набула концепція Метазакону — певна, що ви чули такий термін. Йшлося про можливість розробити юридичні та моральні засади, які можна б застосувати до всіх розумних істот, а не лише до двоногих ссавців, які недовгий час панували на планеті Земля і дихали повітрям.

Доктор Келдор, до речі, був одним із провідних прихильників цієї концепції. Через це його цькували ті, хто проголошував: оскільки гомо сапієнс є єдиний відомий вид розумних істот, саме його збереження має бути пріоритетним серед усіх інших міркувань. Хтось кинув у маси такий лозунг: «Коли вибирати між Людиною та Слимаком, я обираю Людину!»

На щастя, до прямої сутички, скільки відомо, ніколи не дійшло. Ще пройдуть століття, доки отримаємо звіти з усіх запущених корабліврозсіювачів. А якщо декотрі з них не відгукнуться — що ж, і слимаки могли здобути перемогу…

3505 року, на заключній сесії Всесвітнього Парламенту, були схвалені — у так званій Женевській Директиві — певні засади майбутньої колонізації планет. Багатьом вони здавались надто ідеалістичними, та й не існувало жодних засобів впровадити їх у життя. Але вони були виразом наміру — останнім жестом доброї волі щодо космосу, який, можливо, так ніколи й не зможе оцінити його.

Нас тут стосується лише один із принципів Директиви — але найславетніший, бо викликав найбільше суперечок, оскільки виключав чимало серед найпринадніших космічних цілей.

Наявність скількинебудь значного відсотка кисню в атмосфері планети є певним доказом того, що на ній існує життя. Адже цей елемент надто хімічно активний, щоб зберігатись у вільному стані, якщо тільки постійно не відновлюється рослинами чи якимись еквівалентними живими організмами. Звичайно, кисень не обов’язково означає тваринне життя, але він створює для нього передумову. І хай тваринне життя лише зрідка веде до розумного, жодного іншого правдоподібного шляху до нього навіть теоретично ще не вигадано.

Отже, згідно з принципами Метазакону, всі планети з киснем було відкинуто. Відверто кажучи, я сумніваюсь, що таку рішучу заборону було б прийнято, коли б не квантовий двигун, який дав нам, по суті, безмежні простори — та й безмежну енергію.

Тепер дозвольте розповісти вам про наш план дій, як досягнемо Сагана2. Як бачите з карти, більше половини поверхні планети покрито льодом, глибина якого сягає, в середньому, трьох кілометрів. А це більше кисню, ніж ми можемо колись потребувати!

Вже будучи на орбіті навколо планети, «Магеллан» використовує невеличку частину повної потужності квантового двигуна, щоб діяв як смолоскип. Він виплавлятиме лід, одночасно розщеплюючи пару на кисень і водень. Останній швидко відлине геть до космічного простору; як треба буде, то зможемо сприяти цьому з допомогою спеціально налаштованих лазерів.

Мине лише двадцять років, і Саган2 матиме вже десять відсотків кисню в атмосфері, хоч дихати цим повітрям ще не можна буде через великий вміст у ньому оксидів азоту та інших отруйних газів. Приблизно тоді ж ми розпочнемо прискорювати процес за допомогою спеціально вирощених бактерій та навіть рослин. Але планета ще буде надто холодною: навіть з урахуванням тієї теплової енергії, яку ми їй постачатимемо, температура на її поверхні лишатиметься мінусовою за винятком кількох полуденних годин на самому екваторі.

Тож на цьому етапі ми використаємо квантовий двигун іще раз — мабуть, востаннє. «Магеллан», провівши в космосі весь час свого існування, нарешті спуститься на поверхню планети.

І тоді, приблизно чверть години щодня, о певній порі, двигун вмикатиметься на максимальну потужність, яку зможе витримати конструкція корабля — та й гірські породи під ним. Тепер ми не знаємо, як довго триватиме вся операція: потрібні спершу випробування; можливо, доведеться знов кудись переміщувати корабель, якщо місце виявиться геологічно нестійким.