Пісні далекої Землі

— Зрозуміло, це не становитиме для нас труднощів, — замислено вимовив капітан Бей. — Адже планувальні роботи практично завершено, оту проблему з вібрацією від компресорів, здається, вирішено, і взагалі підготовка виробничого майданчика випереджає графік. Тож, нема сумніву, можемо виділити невелику групу фахівців з потрібним обладунком — але чи варта здійснення ця ідея? — Він обвів поглядом п’ятьох старших офіцерів, що зібрались за овальним столом у залі засідань ТерраНової. І тоді всі як один повернулися до доктора Келдора, який, зітхнувши, покірливо розвів руки.

— Отже, ця проблема не є суто технічною. Розкажіть мені все, що маю про це знати.

— Ситуація така, — сказав заступник капітана Малина, й одразу світло потьмянішало, а в якихось міліметрах над столом виникла в повітрі начебто найдетальніша модель Трьох Островів. Але то не була модель, бо, якби достатньою мірою збільшити масштаб, то побачили б талассіан, які рухались, займаючись своїми справами.

— На мою думку, Кракан ще й досі лякає талассіан, хоч насправді цьому вулканові можна б поставити вищий бал з поведінки: адже він ніколи нікого не вбив! А з другого боку, він же є центром системи міжострівного зв’язку. Його вершина — шість кілометрів над рівнем моря — то найвища точка всієї планети. Тож, звичайно, це найкраще місце для розташування антенного господарства; всі лінії дальної комунікації скеровано сюди, а вже звідси сигнали передаються на той або той острів.

— Мене завжди дещо дивувало, — тихо промовив Келдор, — що за останні дві тисячі років ми так і не знайшли чогось ліпшого, ніж радіохвилі.

— Всесвіт має єдиний електромагнітний спектр, докторе Келдор, і ми мусимо використати його якнайкраще. Талассіанам же пощастило, бо навіть крайні точки Північного та Південного островів віддалені одна від одної лише на триста кілометрів, і тому гора Кракан охоплює їх цілком; через неї вони можуть чудово собі спілкуватися, не вживаючи комсетів.

Єдину проблему становить погана доступність, а також погода. Як тут жартують, Кракан — це єдине місце на планеті, де погода може бути всяка. Раз на кілька років хтось змушений вибратися на цю гору, щоб налагодити декілька антен, замінити деякі сонячні елементи та батареї, а також і відкинути кілька лопат снігу. Все це нескладне, але вимагає важкої праці.

— Якої, — втрутилась головний корабельний медик Ньютон, — талассіани всіляко прагнуть уникати. Не те, щоб я їх ганила за зберігання енергії для важливіших речей, якот спортивні змагання чи ігри.

Вона мало не сказала «любовні ігри», але ця тема для багатьох її колег була вже надто чутлива і її зауваження могли б невірно оцінити.

— А навіщо їм треба дертися на гору? — спитав Келдор. — Чому їм не полетіти на вершину? Мають же літаки вертикального зльоту.

— Так, але там повітря дуже розріджене, а до того ж бувають бурі. Після кількох аварій, що призвели до жертв, талассіани відмовились від цього начебто легшого шляху.

— Зрозуміло, — задумливо промовив Келдор. — Маємо тут нашу давню проблему невтручання. Чи послабимо ми їхню самовпевненість? Лиш незначною мірою, гадаю. А от як не відповімо на таке скромне прохання, викличемо їх обурення. І цілком законне, як узяти до уваги допомогу, яку вони нам подали з льодовою фабрикою.

— Наші погляди збігаються. Чи хтось має заперечення? Дуже добре. Пане Лоренсон, прошу тебе взяти на себе організацію справи. Бери будьякий з вільних космопланів, якщо тільки він не потрібний для операції «Сніжинка».

Мозес Келдор завжди полюбляв гори: вони давали йому відчуття наближення до Бога — часом він жалкував, що його немає на світі.

Стоячи на самому краю величезної кальдери, він міг бачити внизу море лави, давнимдавно застиглої, хоч із десятка розколин ще здіймалися стовпи диму. А далі на захід чітко виднілися обидва великі острови, нагадуючи темні хмари на обрії.

Ущипливий холод та необхідність розраховувати кожний подих робили ці хвилини ще незабутнішими. Колись давно він зустрів у якійсь старій книзі подорожей чи пригод такий вислів: «Повітря — мов вино». Тоді ще йому кортіло мати можливість запитати в автора, чи багато вина той останнім часом удихнув; та тепер цей вираз уже не здавався йому надто смішним.

— Все вже розвантажено, Мозесе. Ми готові летіти назад.

— Дякую, Лорене. Я був не від того, щоб дочекатися тут, доки ввечері забереш звідси останню зміну, але залишатися на такій висоті задовго, може, й ризиковано.

– Інженери, звичайно, взяли сюди кисневі пляшки.

— Я думав не лише про цей бік проблеми. Колись мій тезко втрапив у складну ситуацію на одній горі.

— Пробач, але… я не второпав.

— Не звертай уваги; то було давно, дуже давно.

Коли космоплан піднявся від кратера, знизу їх щиро вітала група інженерів, що залишилась для ремонтних робіт. Тепер, коли все обладнання та інструменти були вивантажені, вони заходились готувати чай, бо то був обов’язковий на Талассі ритуал, який передував будьякій праці.