Пісні далекої Землі

Дехто з команди виявив бажання залишитись на Талассі й відверто це висловив — хто може їх за це ганити? Ще інші бажали б завершити взагалі всю нашу місію тут, забувши про Саган2. Хто саме входить до цієї дисидентської фракції, невідомо, бо відкрито вони не виступають!

За сорок вісім годин після Ради ми мали результати голосування. Хоч воно й було таємним, не знаю, наскільки цим результатам можна вірити. За продовження місії було подано 151 голос, за завершення її тут — лише шість; четверо утримались.

Капітан Бей був задоволений. Він відчуває, що тримає ситуацію під контролем, але хоче вдатися до певних запобіжних заходів. Адже він усвідомлює, що чим далі ми тут перебуватимемо, тим сильнішим буде тиск з боку тих, які не хочуть рушати звідси. Його не турбує можливість, що серед нас виявиться кілька дезертирів: «Якщо хочуть, хай собі йдуть геть, затримувати їх не стану», — так він висловився. Та його хвилює, що незадоволення може розповсюдитися на решту екіпажу.

Тож він докладає зусиль, щоб прискорити спорудження щита. Тепер, коли відпрацьовано цілковиту автоматизацію виробництва й доставки і все йде гладко, ми плануємо замість одного робити два підйоми на добу. Якщо це вдасться, ми зможемо покинути Талассу за чотири місяці. Це ще не було оголошено, але сподіваюсь, що ніхто не протестуватиме — ані «нові талассіани», ані будьхто інший.

А тепер про іншу справу, яка може здатися просто дурницею, але мене захопила. Пам’ятаєш, як ми, коли тільки стрілися, полюбляли читати одне одному різні художні твори? То був справді дивовижний спосіб пізнання, як жили та що відчували люди багато тисячоліть тому — задовго до того, як з’явилися сенсорні чи навіть відеозаписи…

Одного разу ти прочитала мені — хоч на рівні свідомої пам’яті я це давно забув — розповідь про високу гору в Африці з дивним ім’ям Кіліманджаро. Я поцікавився в корабельних архівах і тепер розумію, чому вона так мене переслідувала.

На великій висоті, вище снігової лінії, в цій горі була печера. А в тій печері лежало заморожене тіло великої хижої кішки — леопарда. Як це сталося, повито таємницею: ніхто сномдухом не відав, що міг робити леопард на такій височині, так далеко від своєї звичної території.

Знаєш, Евелін, я завжди пишався — чимало хто казав «хизувався» — своєю інтуїцією. Що ж, здається, дещо подібне відбувається й тут.

Вже неодноразово тут бачили — зновтаки далеко від природних місць проживання — велику й сильну морську тварину, а нещодавно її вперше спіймали. Це різновид гігантських ракоподібних, на зразок морських скорпіонів, що колись населяли земні океани.

Ми не певні, чи обдаровані вони розумом, та й подібне питання, може, взагалі нісенітне. Але, поза сумнівами, це високоорганізовані суспільні тварини з примітивними технологіями — хоч цей термін щодо них, мабуть, надто сильний. Наскільки нами виявлено, вони показують не більші здібності, ніж бджоли, мурашки чи терміти, але масштаби дій у них зовсім інші й вражаючі.

А найважливіше з усього — що вони відкрили для себе метал, хоч використовують його, здається, лише для прикрас, а єдиним джерелом постачання є крадіжки в талассіан. І такі випадки вже не раз зафіксовано.

Той недавно спійманий скорп уповз каналом прямісінько до серцевини нашої морозильної фабрики. Як досить наївно припустили, то він зробив у пошуках їжі. Але її було вдосталь там, звідки він прийшов, — принаймні за п’ятдесят кілометрів звідти.

Хотів би я знати, чому потрапив і що робив той скорп так далеко від дому; гадаю, відповідь на це питання була б вельми важлива для талассіан.

Цікаво, чи знайдемо її раніше, ніж розпочнеться моя предовга сплячка до Сагана2.

40. Конфронтація

Тієї ж миті, як капітан Бей увійшов до кабінету президента Фаррадайна, він зрозумів, що не все гаразд.

Звичайно Едгар Фаррадайн вітав його по імені й одразу діставав карафку з вином. Цього ж разу капітан не почув «Сірдар», не побачив вина, зате йому було хоч запропоновано стілець.

— Щойно до мене надійшли деякі невтішні відомості, капітане Бей. Якщо не заперечуєте, я хотів би, щоб до нас приєднався прем’єрміністр.

Це було, як на капітана, вперше, що президент одразу взяв бика за роги — про яке питання не йшлося б — і також уперше, що разом з Фаррадайном мав бути прем’єр.

— У такому разі, пане президент, чи можу я попросити посланника Келдора, щоб він теж до нас приєднався?

Президент, повагавшись якусь мить, відповів ствердно. Капітан з полегшенням побачив на його обличчі якусь тінь усмішки, начебто на знак визнання цих тонкощів дипломатичного етикету. Можна переважати запрошених рангом, але не чисельністю.

Прем’єрміністр Бергман, як відав достеменно капітан Бей, являв собою реальну владу за спиною президента. За прем’єром стояв кабінет міністрів, а за кабінетом — Джефферсонівська Конституція. Така система з успіхом функціонувала протягом останніх кількох століть, хоч капітан Бей мав передчуття, що подібна рівновага збережеться недовго: стануться чималі зміни.