Пісні далекої Землі

Оуен Флетчер мав не дуже веселий вигляд, коли дивився, як готуються до його допиту: надто вже багато в цьому було спільного з електричним стільцем та іншими знаряддями тортур, якими рясніла кривава історія Землі. Та доктор Стейнер швидко його заспокоїв з удаваною фамільярністю досвідченого слідчого:

— Нема чого турбуватись, Оуене: обіцяю, що ти нічого не відчуєш. Навіть не усвідомлюватимеш, які даси мені відповіді, — але сховати правду будеш неспроможний. Оскільки ти людина освічена, я тобі розповім, що саме збираюсь робити — не криючись. Як не дивно, такий підхід допомагає мені в роботі: подобається це тобі чи ні, але твоя підсвідомість довірятиме мені — й співробітничатиме зі мною.

«Що за нісенітниця, — міркував лейтенант Флетчер, — напевно ж він не гадає, що може мене так легко обдурити!» Та промовчав, коли сідав у крісло, а санітари закріпляли, не натягуючи, шкіряні ремені навколо його талії та передпліч. Він і не думав чинити опір: позаду переступали з ноги на ногу, уникаючи стрічатися з ним поглядом, двоє найкремезніших його ексколег.

— Якщо хочеш пити чи до туалету, скажи одразу. Цей перший сеанс триватиме рівно годину; пізніше нам, можливо, потрібні будуть повторні, але коротші. Нам треба, щоб ти почувався розслаблено і зручно.

Коли зважити на обставини, останнє зауваження було надто вже оптимістичне, але всі, здавалося, сприйняли його всерйоз.

— На жаль, нам довелося поголити тобі голову, бо скальпелектроди не полюбляють волосся. І ще доведеться надіти тобі пов’язку на очі, бо інакше візуальна інформація все нам зіпсує… Тепер ти почнеш впадати у дрімоту, але будеш цілком притомним… Ми надамо тобі серію запитань, на які можливі лише три відповіді: «так», «ні» або «не знаю». Та відповідати тобі буде не потрібно: за тебе відповідатиме твій мозок, а закладена в комп’ютер трійковологічна система розпізнає його відповіді.

І не існує абсолютно жодної можливості, що ти нам збрешеш: будь ласка, спробуй! Повір мені, цей прилад винайшли найсвітліші уми Землі — й навіть вони ніколи не спроможні були його обдурити. Якщо надходять двозначні відповіді, комп’ютер просто дещо змінює формулювання питань. Ти готовий. Дуже добре… Прошу підсилити чутність, так… Перевірте запис на каналі п’ять… Вмикайте програму.

ТЕБЕ ЗВУТЬ ОУЕН ФЛЕТЧЕР… ВІДПОВІДАЙ «ТАК» ЧИ «НІ»…

ТЕБЕ ЗВУТЬ ДЖОН СМІТ… ВІДПОВІДАЙ «ТАК» ЧИ «НІ»…

ТИ НАРОДИВСЯ В ЛОУЕЛЛСІТІ, МАРС… ВІДПОВІДАЙ «ТАК» ЧИ «НІ»…

ТЕБЕ ЗВУТЬ ДЖОН СМІТ… ВІДПОВІДАЙ «ТАК» ЧИ «НІ»…

ТИ НАРОДИВСЯ В ОКЛЕНДІ, НОВА ЗЕЛАНДІЯ… ВІДПОВІДАЙ «ТАК» ЧИ «НІ»…

ТЕБЕ ЗВУТЬ ОУЕН ФЛЕТЧЕР…

ТИ НАРОДИВСЯ 3 БЕРЕЗНЯ 3585 РОКУ…

ТИ НАРОДИВСЯ 31 ГРУДНЯ 3584 РОКУ…

Питання надходили з настільки короткими інтервалами, що, навіть не прийнявши трохи снодійного, Флетчер все одно був би не в ЗМОЗІ сфальсифікувати відповіді. Втім, навіть як спромігся б, це нічого б не дало, бо вже за кілька хвилин комп’ютер встановив характер його автоматичних реакцій на питання з заздалегідь відомими відповідями.

Час від часу йшла повторна перевірка (ТЕБЕ ЗВУТЬ ОУЕН ФЛЕТЧЕР… ТИ НАРОДИВСЯ В КЕЙПТАУНІ, ЗУЛУЛАНДІЯ…), і деякі питання повторювалися знов, аби підтвердити вже отримані відповіді. Весь процес побудований був цілком автоматично й базувався на фізіологічному розгалуженні позитивних та негативних реакцій мозку.

Примітивні «детектори брехні» намагались робити те саме з не меншим успіхом, але рідко з цілковитою певністю. Знадобилися лише двісті років, щоб удосконалити технологію і тим самим революціонізувати практику застосування закону — як кримінального, так і цивільного — таким чином, що з тих пір мало як судові процеси тривали більше кількох годин.

Це був уже навіть не стільки допит, скільки комп’ютеризована — й безобманна — версія популярної колись гри під назвою «Двадцять запитань». У принципі, будьякий шмат інформації можна швидко одержати з допомогою тієї чи іншої серії запитань з відповідями «ТАК» — «НІ», і дивувало, як рідко на це їх потрібно було аж двадцять, коли досвідчена людина працювала в унісон з досвідченим приладом.

Коли рівно через годину дещо ошелешений Оуен Флетчер, хитаючись, виліз із крісла, він не мав анінайменшого уявлення про те, які запитання йому задавали і які відповіді він давав. Мав, однак, цілковиту впевненість, що нічого зайвого не ляпнув.

І тому щиро здивувався, коли доктор Стейнер бадьоро промовив:

— Рибка в сітці, Оуене. Ти нам більше не потрібний.

Професор пишався тим, що нікому й ніколи не завдавав болю, хоч добрий допитувач мусив бути бодай трохи садистом — нехай лише психологічним. Крім того, це сприяло його репутації непогрішимого, а хороша репутація — то вже півперемоги.

Він дочекався, доки Флетчер знов досяг врівноваженого стану, щоб бути відведеним назад під домашній арешт.

— О, до речі, Оуене, — сказав він йому навздогін, — той твій трюк з льодом ніколи б не спрацював.

Насправді цілком міг спрацювати, та зараз це не мало значення. Вираз обличчя лейтенанта Флетчера дав йому всю винагороду, якої прагнув, за чергову перевірку своєї майстерності.