Пісні далекої Землі

Коли складали подарунок для скорпів, то помізкували добряче. Так, то був майже один тільки брухт, але брухт ретельно підібраний. Там були сталеві, мідні, алюмінієві та свинцеві брусочки; дерев’яні дощечки; пластмасові трубки та пластинки; кільця залізного ланцюга; металеве дзеркало — а також декілька витків мідного дроту дібраного сортаменту. Вся ця купа важила більше ста кілограмів, і окремі її елементи були ретельно підігнані один до одного, щоб її можна було пересувати лише всю разом. Шпигунський м’яч був непримітно розташований в одному з кутків, і тримався він за допомогою чотирьох окремих коротеньких дротиків.

Тепер двоє здорованівскорпів накинулись на купу брухту не лише одержимо, а й, здавалося, за певним планом. Їхні могутні клішні швидко перерізали дроти, які тримали все докупи, а тоді відшпурнули геть куски дерева та пластику: їх явно цікавив тільки метал.

Дзеркало спинило їх на хвилину. Вони підняли його й витріщились на власні відображення — в акустичній голограмі шпигунського м’яча, звичайно, невидимі.

— Ми чекали, що вони нападуть на нього: адже, коли помістити дзеркало в акваріум з рибами, вони кидаються в бій. Можливо, скорпи себе впізнали. А це, здається, вказує на певний ступінь розуму.

Покинувши дзеркало, скорпи потягли рештки брухту морським дном. Кілька наступних кадрів були вкрай нерізкі. А коли зображення знову стабілізувалось, картина була вже зовсім інша.

Нам пощастило: все пішло так, як ми й намічали. Вони втяглитаки нашого м’яча повз вартових у ту печеру. Але вона, виявляється, аж ніяк не є опочивальня королеви скорпів — якщо така королева насправді існує, в чому чимало сумніваюсь… Чи є якісь гіпотези?

Настала довга тиша, під час якої глядачі вивчали це дивне видовище. Нарешті хтось вимовив:

— Це, мабуть, сміттєзбірник!

— Але навіщо ж їм?..

— Дивіться: онде човновий мотор — навісний, на десять кіловатів; мабуть, хтось упустив його за борт!

— Тепер ясно, хто краде наші якірні ланцюги!

— Та навіщо? — в цьому ж нема сенсу.

— Очевидно, сенс є — для них.

Мозес Келдор кахикнув, привертаючи увагу, і це, як звикле, спрацювало.

— Хочу висловити припущення, — почав він, — яке, здається мені, дедалі більше підтверджується фактами. Ви бачите: тут усе металеве, старанно зібране з вельми різноманітних джерел…

Далі, для розумної морської істоти метал являтиме собою щось загадкове, зовсім не схоже на жодні інші океанічні творіння природи. Скорпи, здається, ще перебувають у кам’яному віці — і з нього їм нема способу вибратись, як це зробили на Землі ми, наземні тварини. Без вогню вони приречені залишатись у цьому технологічному тупику.

На мою думку, ми бачимо, в певному розумінні, повтор того, що давнимдавно відбувалося в нашому власному світі. Чи знаєте, звідки доісторична людина добувала своє перше залізо? З космосу!

Ви здивовані, і я вас за це не ганю. Адже чисте залізо ніде в природі не трапляється — бо легко ржавіє. Тож єдиним джерелом його постачання для первісної людини були метеорити. Й не дивно, що перед ними схилялися; не дивно, що наші предки вірили у надприродні істоти десь на небесах…

Чи не така сама річ відбувається тут? Я закликаю вас зважити це серйозно. Ми досі не знаємо, якого рівня розумності досягли ці скорпи. Може, вони колекціонують метали, керуючись однією лиш цікавістю, чи зачаровані — хіба, як для них, не магічними? — їхніми властивостями. Та чи відкриють, як використовувати метал для чогось іншого, опріч прикрас? Як далеко може сягнути їхній прогрес — поки вони продовжують лишатись під водою? І чи лишатимуться там вони надалі?

Друзі, вам слід, на мою думку, дізнатися про скорпів якомога більше.

Можливо, цю планету населяє, опріч вас, ще одна раса розумних істот. Чому віддасте ви перевагу — співробітництву чи боротьбі? Навіть якщо скорпи до справді розумних істот не дотягують, вони можуть становити для вас смертельну небезпеку, а можуть і принести неабияку користь. Може, вам би треба зав’язати з ними дружні стосунки…

Мені б дуже кортіло дізнатися, яким буде наступний розділ цієї історії. І цікаво — можливо, вже зараз десь серед водоростей збираються скорпифілософи, щоб вирішити, як бути з нами?

Тож прошу вас щиро: відбудуйте ви свою космічну антену, щоб ми не втратили з вами зв’язку! Бортовий комп’ютер «Магеллана» чекатиме вашого звіту, поки доглядатиме наш сон на шляху до Сагана2.

46. Хто б не були Боги…

— Що таке Бог? — спитала Мірісса.

Келдор зітхнув і відірвався од прадавніх архівних матеріалів, які переглядав на екрані дисплея.

— О, моя люба. Чому ти про це питаєш?

— Бо Лорен учора сказав: «На думку Мозеса, скорпи, мабуть, шукають собі Бога».

— Невже так і висловився? Що ж, я з ним побалакаю. А ти, юна дівчино, просиш мене пояснити таку річ, яка протягом тисячоліть володіла умами мільйонів, породивши більше слів, аніж будьяка інша тема за всю людську історію. Скільки часу маєш на це сьогодні?

Мірісса посміхнулася:

— О, принаймні годину. А чи не ви мені якось казали, що нема такої важливої речі, яку не можна б розкрити одним лише реченням?