Пісні далекої Землі

Її звали Каріна, і було їй вісімнадцять років. І, хоч то вперше вона перебувала вночі разом з Кумаром в його човні, але ж ніяк не вперше лежала в його обіймах. Більше того, вона, мабуть, ліпше за всіх могла претендувати на звання його дівчини номер один, за яке йшла напружена боротьба.

Хоч після заходу сонця минуло вже дві години, внутрішній з двох місяців — набагато яскравіший і ближчий, ніж загиблий земний Місяць, — був майже уповні, й пляж на відстані десь півтора кілометра від них весь був залитий холодним синім місячним світлом. Одразу за першими пальмами виднілося невеличке багаття — там ще тривав якийсь пікнік. І час від часу до них долинала ледь чутна музика, перекриваючи тихе дзижчання реактивного двигуна, ввімкнутого на мінімальні оберти. Кумар, уже досягши першочергової своєї мети, тепер нікуди не поспішав. Але, як хороший моряк, час від часу відривався од дівчини, щоб оглянути, що робиться на видноколі, та віддати короткий наказ автопілотові.

А Кумар таки правду казав, промайнула в Каріни блаженна думка. Дійсно було щось вельми еротичне в цьому м’якому й рівномірному ритмі човна, особливо коли лежати, як вони, на надувному матраці. Звідавши таке, хіба буде вона колинебудь задоволена любовними втіхами на суші?

До того ж, Кумар, на відміну од кількох інших юнаківтарнійців, з якими вона могла його порівнювати, був напрочуд ніжний і делікатний. Він був не з тих чоловіків, які дбали лише про власне задоволення: для нього повним було лише задоволення, поділене на двох. Поки він у мені, міркувала Каріна, відчуваю, що я для нього — єдина дівчина в світі, хоча знаю напевне, що це не так.

Каріна усвідомлювала, що вони віддаляються од селища, та це її не турбувало. Вона бажала, щоб ця мить тривала вічно, й навіть не помітила б, якби човен раптом помчав на повній швидкості у відкритий океан, де не видно землі, та хай навіть у кругосвітню подорож. Кумар знав, що робить — і не в одному розумінні цього слова. Адже її насолоді сприяло й те цілковите довір’я, яке він навіював: у його обіймах вона забула про житейські клопоти і нелади. Майбутнього не існувало, було лише нескінченне теперішнє.

Однак час минав, і внутрішній місяць був уже значно вище в небі. В післямові кохання їхні губи ще мляво обстежували зони пристрасті, коли гідрореактивний двигун ущух, а човен поступово зупинився.

— Приїхали, — сказав Кумар, і в його голосі чулося збудження.

«Куди ж це саме «приїхали»? — ліниво подумала Каріна, коли вони розняли обійми. Здавалося, минули години відтоді, як вона востаннє глянула на берег… їй було байдуже, видно його чи ні.

Вона неквапно підвелась, намагаючись зберегти рівновагу, бо човен погойдувався, і, розплющивши очі, вдивлялася в оту казкову країну на місці, де ще не так давно було лише жалюгідне болото, гордо, хоч і неточно назване Мангровою бухтою.

Звичайно це не вперше вона стикалася з високим рівнем технології: плавильня та Головний Відтворювач на Північному острові були набагато більші за розмірами й справляли глибше враження. Та побачити цей яскраво освітлений лабіринт труб, резервуарів, кранів та маніпуляторів — сполучення корабельні й хімічного заводу, яке справно працювало в цілковитій тиші під зірками й без жодної людської істоти скільки сягало око, — було справжнім шоком — як для очей, так і для психіки.

Серед суцільної нічної тиші раптом почувся плескіт — то Кумар кинув у воду якір.

— Ходімо, — пустотливо сказав він. — Хочу щось тобі показати.

— А це безпечно?

— Звичайно: я ж тут бував безліч разів.

«І не сам, ясна річ, — подумала Каріна». Та не встигла ще нічого вимовити, як він був уже за бортом.

Вода була трохи вище за пояс і досі зберігала стільки денного тепла, що здавалась мало не гарячою. І коли Каріна з Кумаром, рука в руку, ступили на пляж, то відчули легку прохолоду від свіжого нічного вітерця. Вони вийшли з моря, помережаного крихітними хвильками, наче ті Адам з Євою, які отримали ключі від механізованого Едему.

— Не хвилюйся! — заспокійливо мовив Кумар. — Я знаю тут усе як свої п’ять пальців. Доктор Лоренсон мені все розтлумачив. Але я знайшов дещо, невідоме, на мою думку, навіть йому.

Вони йшли вздовж витягнутої плетениці труб з підсиленою теплоізоляцією, які тяглися на підпорах заввишки біля метра від землі, і Каріна вперше змогла чітко почути пульсуючий звук смоків, які гнали охолоджувану рідину по всьому цьому сплетінню водоводів та теплообмінників навколо них.

Ось підійшли до того знаменитого резервуара, де було знайдено скорпа. Води там було майже не видно: вся поверхня була вкрита майже суцільною масою переплутаних водоростей. На Талассі не було плазунів, але ці товстелезні гнучкі стебла нагадали Каріні переплетених змій.

Вони пройшли повз низку водостоків та маленьких шлюзів, на цей час зачинених, аж нарешті дійшли обширної відкритої зони, розташованої досить далеко від основного морозильного обладнання. Коли вони виходили за межі центрального комплексу, Кумар весело помахав рукою камері телеконтролю. Пізніше так ніхто й не зміг з’ясувати, чому того критичного моменту вона була вимкнена.