Пісні далекої Землі

— Гмм… Гаразд, мені ж бо за життя стрічалися речення казнаякої довжини. Що ж, спробую хоч розпочати його…

Він ковзнув поглядом по галявині за вікном бібліотеки, де тихо — але як же виразно! — вимальовувався корпус Материнського корабля. Саме тут, подумав, розпочалось на цій планеті людське життя, і тому не дивно, що це місце нагадує мені про сад Едемський. А чи я — той Змійспокусник, який загубить його безневинність? Але ж я не стану казати такій розумній дівчині, як Мірісса, чогось такого, до чого вона не могла б сама додуматись — чи бодай здогадатися.

— Біда із словом «Бог», — повільно розпочав він, — полягає в тому, що воно ніколи не означало те ж саме для будьяких двох співрозмовників — а філософів і поготів. Ось чому протягом третього тисячоліття воно поступово вийшло з ужитку, залишившись хіба що як беззмістовний вигук — у деяких суспільствах навіть непристойний для поважної бесіди.

Натомість виникло ціле сузір’я спеціалізованих понять, і це хоч припинило безглузді непорозуміння, які приносили людям до того дев’яносто відсотків усіх бід.

БогОсоба, якого інколи називали Першим Богом, став називатися Альфа. Його уявляли собі як певну гіпотетичну істоту, що нібито спостерігає повсякденне життя — кожної людини, ба навіть кожної тварини! — щоб винагороджувати добро й карати зло, здебільшого вже після смерті, в неясно визначеному тогосвітньому житті. Альфі уклонялися, молилися, на його честь виконували мудровані релігійні ритуали та зводили величезні храми…

Ще був Бог, який створив Всесвіт, після чого, можливо, вже й не мав з ним нічого спільного. Цього Бога назвали Омега. На той час, як філософи завершили розтинати Бога, вони вже використали всі двадцять з чимось літер старого грецького алфавіту, та для сьогоднішнього ранку нам цілком вистачить Альфи й Омеги. На мій погляд, якби підрахувати, скільки часу поглинули всі дискусії з цього приводу, то вийшло б не менше десяти мільярдів людинороків.

Щодо Альфи, то він був безнадійно заплутаний у релігійних віруваннях — і це призвело до його занепаду. Можливо, його культ ще існував би до самого знищення Землі, якби силасиленна конкуруючих релігій дали одна одній спокій. Та це було неможливо, бо кожна з них претендувала на володіння Єдиною Істиною. А тому вони мусили знищувати конкурентів — що, по суті, означало не лише всі інші релігії, а й розкольників усередині своєї власної віри.

Зрозуміло, я дуже спрощую: добропорядні чоловіки й жінки частогусто порушували настанови своїх віровчень, і цілком можливо, що на ранніх етапах людської історії релігія була навіть необхідна. Адже без страху перед надприродними карами людям ніколи не вдавалося б об’єднати зусилля на загальну користь понад рівень племені чи роду. Інша справа, що вже значно пізніше, корумпована владою й привілеями, релігія перетворилась, по суті, на антисоціальну силу, а зроблене нею добро було затьмарено значно більшим злом.

Сподіваюсь, ти ніколи не чула про такі жахливі речі, як інквізиція, полювання за відьмами, джіхади. Чи здатна ти повірити, що вже навіть після вступу людства у Космічний Вік існували народи, де дітей можна було по закону карати на смерть лише через те, що їхні батьки належали до єретичного підрозділу того різновиду культу Альфи, який вважався державним? Тебе це шокує, але подібні речі — ба навіть гірші — коїлись одночасно з тим, коли наші предки почали досліджувати Сонячну систему.

На щастя для людства, культ Альфи поступово зійшов зі сцени — більшменш пристойно — на початку третього тисячоліття. Його доконали захоплюючі успіхи так званої статистичної теології. Скільки часу мені залишилось? Чи не урветься у Боббі терпець?

Мірісса поглянула крізь широке вікно. Жеребець безтурботно жував собі траву біля самісінького Материнського корабля і був явно задоволений.

— Поки є що їсти, він нікуди не дінеться. Так що то була за річ — статистична теологія?

— То був переможний штурм, який покінчив з проблемою зла. А вирішальною тут виявилась поява одного вельми ексцентричного культу — вони себе називали неоманіхеями, тільки не питай мене чому — десь у середині двадцять першого століття. До речі, то була перша «орбітальна релігія»: хоч усі інші теж користувалися супутниками зв’язку для розповсюдження своїх доктрин, неоманіхеї покладалися виключно на них. Вони ніде не влаштовували зборів, спілкуючись лише за допомогою телебачення.

Попри цю їхню залежність від технічного прогресу, традиції цього культу сягали давніхдавен. Вони проповідували, що Альфа дійсно існує, але уособлює зло, і кінцевою метою людства є його викриття й знищення.

На підтримку своїх вірувань вони вишикували величезний перелік жахливих фактів історії та зоології. Як на мене, то, мабуть, були люди з певними психічними збоченнями, бо відчувалося, що вони збирали ці факти з якоюсь патологічною насолодою.

Наприклад, їхнім улюбленим доказом існування Альфи був так званий Аргумент Задуму. Нині ми вже добре знаємо всю помилковість цієї аргументації, але в устах неоманіхейців вона звучала цілком переконливо й неспростовно.