Подорожі філософа під кепом

Увечорі того ж дня нам довелося про це дізнатись. У величезнім домі степового куркуля, непривітнім і порожнім, як клуня, відбувався мітинг трудових рибальських артілів. Куркуль уже рік тому десь подався і N.E.I. (Non est inventus) (не знайдено його). У найбільшій хаті пороблено якінебудь лави, але народу було багато – рибальські жінки й дівчата теж, і друга хата теж була повна – тільки тут стояли. Ми з Сашком знайшли в кутку барило, поставили його на попа і сіли вдвох. Почався мітинг, і районовий уповноважений сказав промову. Висвітливши міжнародне становище, він перейшов до виконання пляну на Куті.

Мірним голосом він читав прізвища членів артілі і проти кожного називав цифру улову і відсоток виконання пляну.

«Тодосенко Г. П. Завдання вилову на бригаду 180 пудів. Виловлено на бригаду 204 пуди. Відсоток виконання 100% (Вище 100 відсотків уповноважений не рахував). Почав ловити бригадир 5-го квітня. Додатково виловив 4 пуди».

Тут уповноваженого перебив голос стрільчихи.

«Так ви скажіть у процентах, скільки виловив Стрільцов Іван?» (Ухвальний гуд у лавах рибалок).

Уповноважений замислився на мить. «Всього, – сказав він, – Стрільцов Іван виловив 92% плянового завдання».

«Так чого ж ви його вписали на п’ятий номер? Коли ж ми, виходить, на другий номер наловили. Після Тодосенка!» (Знову ухвальний гуд з задніх лав).

«А тому, громадянко, – сказав уповноважений, – що замість прибути п’ятого квітня бригадир Стрільцов Іван аж до десятого квітня ловив у Лимані осетра. Но все ж таки він підігнав. А от іншим той осетер збив усі проценти». (Гуд негайно ущух).

«А всього 87%», – сказав неголосно, але дуже чітко басовий голос Поважницького, наче з бочки. «Осетер!» – відказав високий дівочий голос. «Осетер!» – розляглося в кімнаті, і Поважницький Іван поважно сховався за спини.

Після Т. Гніздієва, що через того самого осетра виконав 81% тільки з додатковим виловом у 13 пудів, пішли бригадири на сімдесят, шістдесят і навіть на тридцять відсотків. Це вже були принципіяльні «осетри», і поводилися вони як школярі, остаточно заведені у чорний список. Вони тільки крехтали і спльовували. Вони переступали з ноги на ногу, і видко було, що головна їхня ідея, це тепер добре випити, негайно випити і в своїй компанії навести смертельну критику на уповноваженого, на тих, що не ловили осетра, порозумітися між собою. Що якби вони хотіли, то вони б ловили, хіба ж так? Та вони б узяли двісті пудів. Не то що якісь там сто сорок, чи сто п’ятдесят. Та вони ж завтра висиплять сітку отам, де висипав учора Данилів Федір, а як він пручатиметься, то наб’ють йому пику, щоб не вилазив на перед і не соромив їх, сучий син – правда, сітку треба латати і все через чортові баби – сітка вже лізе на клоччя – нема того, щоб виплести нову або хоч полатати – а сплять баби – і не буди, бо буде гавкати через цілий день і отож повік не забуде згадувати про горілку. Та що я їй дався? Не охота вставати, а то оце зараз пішов би та дав би їй так, щоб ногами укрилася...

Але все це були мрії, підкреслені тільки безсилим тупотінням, а ганьба і презирство були тут, навколо, у хаті. Тільки один з «осетрів» стояв спокійно і навіть на вустах йому заграла приязна усмішка. Він мав ідею. Він чекав.

Коли уповноважений дочитав реєстр до кінця, «осетер» тріюмфально запитав:

«А де ж у вас, у тому вашому спискові комсомолець? Чи він, може, не виконав пляна?»

(Осетри оживились і навіть перестали тупцювати).

«Комсомольцеве слово попереду, – сухо одказав уповноважений. – Не знаю, чи воно вам припаде до вподоби». І він не поспішаючи докінчив свою промову.

«Слово має товариш Орцій», – сказав представник редакції, пролетарський поет. Усі повернулися назад і побачили довгого діда.

III

«Я – комсомолець», – сказав дід, і все в хаті перевернулось. Тепер усі дивилися на схід, обличчя зробились потилицями і спини закруглились там, де допіру були груди. Авдиторія повернулася на сто вісімдесять градусів назад.

«Я – комсомолець, – повторив дід, – хоч ви з мене смійтеся, хоч ні. То мені байдуже. Не те, щоб я був партійний, бо я на те ще не заслужився. Но я комсомолець, і ви мене слухатимете. Так?»

«Так», – сказало скілька голосів. Осетри знов перестали тупцюватись, і їх зовсім не було помітно. Дехто, здавалося, геть ізник, розчинився в рибальській масі. Дехто вислизнув у сусідню кімнату – це були непримиренні. З-за пазухи дід добув засмальцьовану книжку.

«Я довго жив, – сказав дід. – Я бачив усього. Рибалив я і за царя. Рибалив за війни турецької і німецької, яка називається імперіялістична війна. Рибалив я й за французької війни в Одесі, і в Херсоні, яка називаєтеся громадянська війна. Рибалив я і в неп і рибалю зараз, коли видно, як нам треба жити і хто наш ворог, що ворог нам – куркуль, шепотинник, рибас, а його наймити – осетри. Я бачив усього. Нема такого, щоб я не бачив. Тільки не бачив я зроду таких дурних, як ви».