Подорожі філософа під кепом

«Позаторік треба було, хоч кров з носа, відіслати шаланду до Очакова – по людей. Посуда була...»

«Яка посуда?» – необережно спитав хтось з нас.

«Посуда? Звісно, яка – посуда. Посуда, кажу, була (І от Сашко став пошепки коментувати – посуда це тоннаж – шаланди, дубівки, човни...), а людей нема. І нікого послати по людей. Дід Орцій і каже: я поїду. Як же ти, діду, поїдеш, коли людей нема. То, виходить, цілу бригаду треба знімати з лову?»

«Я сам поїду, – каже дід Орцій. – Вітрець є, гребти не треба. Доїду».

«А вітрець таки був. Тремотання така (Тремонтана – це північний вітер, – сказав Сашко), що четверо здорових гевалів з гріхом управлялися зманеврувати назад з лову. Пробували діда намовляти, так без діла. Уже вийшов дід на берег і каже: „Стягніть мені тільки шаланд у воду“, – ускочив і віддав парус. І поїхав».

«Поки до Кінбурнського повороту плив, вітер був йому пожа і сам гонив шаланду („Пожа“ це вітер у спину, – пояснив Сашко). Та що він робив коло повороту, того ніхто не знає. Як він управився сам держати клівер орца (Орца, це проти вітру, – сказав коментатор), переносити парус і керувати стерном, цього теж ніхто не знає і не взнає довіку».

«Та ще й тремонтана розгулялася мало не на шторм. Так і думали всі: потоп дід; земля, чи то пак вода, йому пером».

«Так ні ж. Розказував завідатель бази в Очакові, що причалив дід до містків, наче човном у тиху погоду і не стукнув провою (Прова це ніс судна, – успів сказати коментатор) об дошки а коли причалював, то в нього вже й парус був прибраний і згорнутий клівер (Клівер – це трикутне крило перед головним парусом – ним маневрують проти вітру) і дід стояв у шаланді по пояс у воді і страшно лаявся зостатніми словами».

«Лаявся ж він от на що. Вийшло, що він забув на Куті кисет з тютюном і не курив через цілий рейс».

«Самому їхати нудно, – казав дід, – робити нічого, а тут ще тютюну немає. Мало не здох з нудьги, їхавши. Через це й води набрав. Вітрець свіжий, треба б парус узяти на рифи ( – підгорнути низ паруса на рею і зменшити, таким чином, його дійову поверхню), а то й геть прибрати, бо й самого клівера було б предосить, щоб добігти. А тут курить нічого і до самого Очакова ні в кого попросити – хіба в мартинів. От і біг усю путь на повний хід – щоб швидше закурити. Потопнути не потоп, а води нахлюпало повну шаланду».

«Зроду, – каже, – сам у шторм більше не поїду. А то часом знову забудеш кисета і пливи вісімнадцять верстов без тютюну. Такий то в нас моряк дід Орцій».

– Хто це про мене бреше? – сказав веселий, лагідний голос, і дід Орцій присів до нас на призьбу. – Це чи не Терентій, бува, губу розпустив?

– Ви, діду, не дуже тут розоряйтесь, – одказав Терентій Пожа. – Це, щоб ви знали, вам не рибалки, а такі люди, що можуть у книгу про вас написати, а то і в газету. – Дід зацікавився і почав розпитувати.

«Це ви, значить, книжки составляєте, – сказав дід. – Давно хотілося побачити таких людей. Може ви скажете старому-дурному, як це воно в нас робиться. Чи, приміром, бамага – ваша, чи казьонна? І скільки ви платите тому, хто букви складає?»

Коли дідові пояснено, хто пише книжки, хто друкує і чиїм коштом, дід узявся до принципіяльних питань.

«Так. Добрав, – сказав дід. – А тепер скажіть мені таке: чи ви пишете все, як було, а чи так вигадуєте всяке-таке, щоб ви ж вибачили мені на слові, всяку-таку брехню?»

Якнебудь, соромлячись і не знаючи на яку ступити, ми пояснили дідові, що таке белетристика. Виходило в нас так, що ми пишемо правду – тільки не знаю, чи дід нам пойняв віру, бо прямої відповіді він від нас не дістав. Але, видно, він постановив усе ж таки сповіритися на нас. Старий людознавець і психолог, він правильний зробив висновок, що ми хлопці все ж таки чесні, хоч і не ручимось за чисту правду в усьому, що пишемо. Цей свій сприятливий висновок дід сформулював так:

«Напишіть, значить, у вашу книгу, що дід Орцій ще живий і в первих строках своєї книги передає привіт усім чесним роботарям, а так само привіт і дітям їхнім і всьому сімейству чесних робочих людей. Ще передаю привіт і кланяюсь тим, хто не допускає експлуататорів до роботи, і скажіть, чи то пак напишіть, що дід Орцій – комсомолець і скоро буде проситись до партії. І передавайте привіт і скажіть, щоб таких культробітників, як Климов, не присилали, бо він через увесь день спить, а картину, що в кіно крутять, ми вже ждемо місяць і ждання загубили».

«Це буде правда», – сказав дід і розповів, як під час шторму дехто хотіли викидати рибу з шаланд, бо, мовляв, море хоче забрати назад рибу. В його розповіді головним чином зверталось увагу на те, що тільки дурній голові може спасти на думку такий забобон. Він більше лаявся, ніж розповідав. Але те, що він розповів, було таке цікаве, що я не додержав даної дідові обіцянки писати чисту правду і написав баляду про рибалок.

V