Подорожі філософа під кепом

Під парусами лежать ловці,
І дно парує під парусами.
На морі штиль і лінива синь
Полегом зелений обмилює камінь.

– Бунація. – Стиха сказав старший. –

Але вилазьте. Буде левант. –
Як двадцять п’ять лебединих ший
Випливає двадцять п’ять шаланд.

Ідуть на веслах: невесело це,

Важніють руки і спати хилить
– Старшино. Слухай. Не пізно ще
Вернутись. Нема ні вітру, ні хвилі.

– Бунація. Правда. – Сказав старий.

– Але недобір. Недобір до плана.
– Греби, хлоп’яга. Воду рий.
– У морі гнатиме тремонтана.

– За Тендрою – бачиш – хмарка є.

– Леліє немов учорашня піна?
– Вона мені знак, мені знак дає
– Яка сьогодні буде година.

Гей, пожа! Стерно рипить у руці.

Пожій! Завертає шаланда ліво.
Висипають сіть молоді ловці.
Орцій! Набирає вітру клівер.

Не раз і не два висипали сіть

Насипали живим шаланду сріблом.
По борт, по вінця риба лежить
Для братів, для робочих добута риба.

І от розібрався малий вітрець

Покинуто весла, мов птиці
Самі випливають шаланди на герць
За моря синяву гряницю.

І знов висипають, і моряний лан

Родить живосрібляні гори,
Де в борознах сплився зелений лиман
Із синьою хвилею моря.

Та борозни глибше заорює вітер

Жене в буржуазні краї тремонтана,
Хитає шаланди, напружує сіті
Збиває з зеленої гряні лимана.

Спускай топселі! Керуй у вітер

Варуйся хлопці! На рифи бери!
Ще зима у воді. Ще зима на світі
Ще навіть не провесна. Ще не апріль.

Налетів бурхайло і пінна бруя

Шумує під прову, біжить у борінній
Путі, як плуг у чорних полях,
Зарипіли стерна в холодній піні.

У море! Вперед! Нема вороття!

Летять мартини за неба двері
Від неба й до неба бурхайла стяг,
Чим далі і далі блигомий берег.

Блигомий берег потоп у бруї,

Над борт, вище борту бурують хвилі,
Чорніють неба кренні краї
І стали сторч і небо укрити.

Ламає реї лихий борвій

Шаланли шалаються, як старці –
– Спускай шпринтовий! Шматай! Рви!
– Клівер! Клівер держи у руці!

– Рятуйся, браття! Рибу скидай!

Гуде забрати здобич море
Вода воює – по самий край
Бушприту здіймаються водяні гори.

– Орцій! Крізь бурю реве старий.

– Чи пан, чи пропав – все одно.
– Орцій! Додому. Орцій бери!
– Хто займе рибу, пущу на дно.

Орцій! По пояс у морі стоять

Ловці, налігши на клівер.
Через борт морозна пішла бруя
Орцій! Поворот. І знову ліво.

Блигомий берег блиснув на мить

І знову потоп у пінявій хвилі.
– Орцій! На берег прову держіть.
– Гребіть скільки є, скільки є в вас сили.

В піску, в мілині сичить шкафут

У воду. Попхай. Тяґни руками.
Розриває м’язи кодоли жмут,
Коліна крає різучий камінь...

Живі. Удома. Але старший

Не дає. Збирає негайні збори.
Похилились голови з кляклих ший,
Стоїть старий і мовчить суворо.

– На кого працюєте? На куркуля?

– Герої, що в море улов скидали?
– Виходь наперед. Просто руля.
– Пиши у список. Чого ж ви стали?

– Чи ви забули, хто ви е?

– Чи ви забули, хто є за вами?
Мовчить. І вечір з моря встає
Кладе багрець на причальний камінь.

Під парусами сплять на дні.

Заснув старий під плюскіт зибу,
Стискає книгу уві сні
І ніччю бореться за рибу.