Читаем Подорожі філософа під кепом полностью

Поклади різних епох існування землі лежать одне на одному шарами. Ці шари не лежать рівно, а дещо схилені то вниз, то вгору. Соляний купол, випираючи до поверхні, випинає ці шари стріхою над собою. Подекуди сіль навіть розриває ці шари, тоді говориться, що сіль «протнула» поклади.

От тоді й глибоколежні шари, буває, опиняються близько до поверхні. Найближче вони будуть звичайно в самій шапці купола, там бувають і виходи нафти на поверхню. Побачивши на землі нафту, капіталісти бралися бурити, а головне – продавати акції на нове «родовище». На Доссорі вони таким чином знайшли нафту. Але вони не знайшли її на Искине, на Макаті і в багатьох інших місцях, хоча нафта і там була на поверхні. Тут її, може, й забагато бувало зверху, вона встигла вся вийти і вивітритися. Про те, що нафта може бути в піднятих шарах по боках купола, капіталісти не знали, втім вони, мабуть, і гадки не мали, що бурять над соляним куполом.

Все змінилося, коли на Ембі з'явився геолог Пермяков – людина не зовсім звичайна. Син рахівника, він довго був робочим бурильником, на його тонких руках шкіра зашкарубла навік. У нього добірна, бистра, математична голова, він живе мислю, не думаючи він не міг би прожити й дня.

Він – холодний фантаст, похмурий оптиміст, злий мрійник. У ньому немає ні краплі широкоголосої добродушності, властивої звичайним фантазерам. Він злий і точний у своїх фантазіях. Плохий і боязкий на вигляд, у науковому спорі він – страшний боєць.

Геологи, що зосталися на Ембі у спадщину від старих часів, волею чи неволею довбали й свердлили дірки тільки над шапкою соляних куполів. Пермяков доводив, що треба шукати нафту на крутих спадах куполів – бокову, «контактову» нафту. З нього сміялися, кепкували з нового слівця «контактовий» і довбали й свердлили сухі дірки, як і раніше. Але Пермяков, раз захопившись фантасмою бокової нафти, боровся за неї люто і добився свого. Знайдено бокову нафту на Искине, Макаті і Байчунасі.[220] Зроблено гравіметричну розвідку і окреслено контури ембенських куполів. Перед цим гравітація танцювала тільки над шапкою купола, покололи її дірками так, що ніде було свердлити нову скважину, але так і не було ані нафти, ані контурів купола. Отак було на Сагизі.[221] «Стіл» купола тут біля 30 кілометрів удовжки, а колупали тільки на площі в один кілометр.

До Пермякова ставилися так, як до всіх новаторів. Коли поставлена бурова давала нафту, це поясняли як випадок. Коли скважина була суха, вважали за доведене, що контактова нафта є легенда і фантазія. Взагалі, мовляв, на Ембі нафти було мало, і її всю викачали капіталісти, вони, либонь, не дурніші були за нас!

Але радянські академіки підтримали Пермякова, і нафту знайдено. Проте невідомо, як Пермяков був би добився свого, щоб не кучерявий.

Коли кучерявий з'явився на Ембу, управління було в Москві, а майстерня та інженери сиділи в Доссорі, адже це було єдине нафтове місце.

Кучерявий почав з того, що переніс управління трестом у Гур'єв. Це була така ж рисковита ідея, як і все, що робив він. Інженери не схотіли їхати в пустиню. Ніде було жити робітникам. На місці кваліфікованого робітництва не було зовсім, і взагалі майже не було робочої сили.

І от кучерявий з допомогою Жукова, Пермякова і місцевої парторганізації взявся реалізувати свою ідею. Робітники робилися техніками, техніки – інженерами, кочовники – кваліфікованими робітниками. Найбільш талановитих посилали учитись. Він сам учив на ходу тих, кого не можна було послати на учобу.

Він побудував нове місто з очерету. Почали приїздити інженери, геологи і геодезисти. Вони, дивуючись, находили, що робота спориться, декому з них довелося ставати вже під команду учнів кучерявого. Киргиз-казаки уперше за весь час існування земної кулі поробилися бурильниками, буровими майстрами, техніками, інженерами, геологами, лікарями, бухгалтерами, слюсарями, токарями, монтерами. Сімдесят процентів промислового пролетаріату на Ембі – вікові кочовники-казаки, а перед приїздом кучерявого їх було сім процентів.

Кучерявий сам вивчив геологію, більше того – він вивчив своїх геологів, але час уже сказати кілька слів про кучерявого.

Його прізвище Лаврентьєв. Колись він звався куди простіше: «Яшка». Його батько був вантажником, а сам він по професії мастильник при машині. Як він з мастильника, з помічника слюсаря зробився переможцем всілякої пустині, піскової, кочової, пошехонської, безкультурної, на півсотні років одкинутої від бігу нового життя? Він став членом партії більшовиків ще в тисяча дев'ятсот сьомому році.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Тропою испытаний. Смерть меня подождет
Тропою испытаний. Смерть меня подождет

Григорий Анисимович Федосеев (1899–1968) писал о дальневосточных краях, прилегающих к Охотскому морю, с полным знанием дела: он сам много лет работал там в геодезических экспедициях, постепенно заполнявших белые пятна на карте Советского Союза. Среди опасностей и испытаний, которыми богата судьба путешественника-исследователя, особенно ярко проявляются характеры людей. В тайге или заболоченной тундре нельзя работать и жить вполсилы — суровая природа не прощает ошибок и слабостей. Одним из наиболее обаятельных персонажей Федосеева стал Улукиткан («бельчонок» в переводе с эвенкийского) — Семен Григорьевич Трифонов. Старик не раз сопровождал геодезистов в качестве проводника, учил понимать и чувствовать природу, ведь «мать дает жизнь, годы — мудрость». Писатель на страницах своих книг щедро делится этой вековой, выстраданной мудростью северян. В книгу вошли самые известные произведения писателя: «Тропою испытаний», «Смерть меня подождет», «Злой дух Ямбуя» и «Последний костер».

Григорий Анисимович Федосеев

Приключения / Путешествия и география / Советская классическая проза / Современная русская и зарубежная проза
100 великих пиратов
100 великих пиратов

Фрэнсис Дрейк, Генри Морган, Жан Бар, Питер Хейн, Пьер Лемуан д'Ибервиль, Пол Джонс, Томас Кавендиш, Оливер ван Ноорт, Уильям Дампир, Вудс Роджерс, Эдвард Ингленд, Бартоломью Робертс, Эсташ, граф Камберленд, шевалье де Фонтенэ, Джордж Ансон…Очередная книга серии знакомит читателей с самыми известными пиратами, корсарами и флибустьерами, чьи похождения на просторах «семи морей» оставили заметный след в мировой истории. В книге рассказывается не только об отпетых негодях и висельниках, но и о бесстрашных «морских партизанах», ставших прославленными флотоводцами и даже национальными героями Франции, Британии, США и Канады. Имена некоторых из них хорошо известны любителям приключенческой литературы.

Виктор Кимович Губарев

Приключения / История / Путешествия и география / Энциклопедии / Словари и Энциклопедии