Спогадаймо давнюю давнину,Спогадаймо повiсть незабутнюПро далеку вiльную країну,Про стару Шотландiю славутню.Давня повiсть! i на байку схожа, -Є в нiй певнi справи, єсть i мрiї,Але ж правда, наче зiрка гожа,Сипле скрiзь промiння золотiї.Правда нам свiтитиме крiзь хмари,Ми ж далеко думкою полинем,Ми поглянем на вiйськовi чвари,В давнiй славi спогадом поринем.
I
Вже буде лiт п'ятсот тому, -На край шотландський вiльнийВiйною йшов король Едвард,Англiйський владар сильний.Зiбрав вiн лицарiв своїх,Все горде, пишне панство,Щоб то шотландський вiльний людЗабрати у пiдданство.По всiй Шотландiї йде гукЛуною голосною:"До зброї, браття! ось iдеКороль Едвард вiйною!Гей, миле браття! чи у насЯсної зброї мало?Хiба в шотландськiй сторонiВже лицарiв не стало?"Лицарство йде, земля гуде;Зiйшлись ворожi лави…Багато буде сього дняКривавої забави.Блищать списи, бряжчать мечiI шоломи яснiї,Гукають люто вояки,Ржуть конi воронiї.Воюють день, воюють два,На третiй день - ой горе! -Шотландцi крикнули: "Бiда!Король Едвард нас боре!"Англiйське вiйсько б'є-сiче,Англiйська зброя сяє;Шотландська зброя опада,Лицарство знемагає.Аж тут король Едвард спинивсь,I сурма забринiла,Знялась над вiйськом корогва;Та не барвиста — бiла.Всi стали тихо, всяк свiй списДодолу похиляє,Гука герольд: "Король ЕдвардШотландцiв призволяєЛихую зваду залишить,Спокiй вернути краю,Прийти до згоди без вiйни,По братньому звичаю.Так каже наш король: хто з васПогодяться зо мною,Той i маєтками, й людьмиВладiтиме в спокою.Люд простий має нам платитьПодатки й десятини, -А лицар буде вiльний панСвоєї батькiвщини.Всяк лицар має з королемХодити у походи,За те вiн матиме собiI ласку, й надгороди".Додолу впали корогви,Весь гурт шотландський панськийВраз крикнув: "Згода! хай живеЕдвард, король шотландський!"Шотландське лицарство здалось,Але один зоставсяПри зброї лицар молодий -Робертом Брюсом звався.Едварду глянув вiн в лице,Мов кинув блискавицю,Здiйняв i кинув ворогамЗалiзну рукавицю.Потiм остроги дав коню,Кiнь вороненький звився,Помчав у гори, мов стрiла,В мiжгiр'ї темнiм скрився.