Поезiї

Знов вiйсько шотландське розбите.

Ударили втретє - знов поле кругом

Все трупом шотландським укрите.

Мiцна була сила потужних панiв,

I ватаги мудрi знайшлися, -

Нi в гори завести, нi в нетрi загнать

Обачнi пани не далися.

Широкi долини, розлогi лани

Шiсть раз були кров'ю политi,

Шiсть раз пролунав по Шотландiї крик:

"Шотландцi, шотландцi розбитi!"

Нi зброї вони, нi своїх корогов

Едварду до нiг не зложили,

Та волю й країну свою боронить

Не стало селянської сили.

Однi полягли, а другi розiйшлись -

Пiшли своє поле орати.

Без вiйська, без слави зостався Роберт,

Що ж має тепер вiн почати?

Чи має пiти, як шотландськi пани,

Едвардовi зброю вiддати,

Зостатись отут в подоланiй землi

Останнього сорому ждати?

Нi, краще не бачить того i не чуть,

Як гинути буде країна!

"Прощай, моя рiдна країно! прости

Свого безталанного сина.

Хотiв би я вiльною бачить тебе,

Але не судилося теє…

Далеко тепер на чужих берегах

Поляжу за дiло святеє".

Так мовив Роберт, i подався вiн геть

На берег убогий iрландський, -

Вiн думав повiк не вертатися знов

У край безталанний шотландський.

В Iрландiю мався прибуть корабель,

Що лицарiв вiз в Палестину,

На ньому од'їхати хтiв i Роберт

У тую далеку чужину.

Укупi з одважним лицарством бажав

Пiти у хрестовiм походi,

Щоб дiлу святому останнiм життям

I силою стати в пригодi.

III

На безлюдному березi моря

Одинока хатина стоїть,

В тiй хатинi рибальськiй убогiй

Збройний лицар самотнiй сидить.

То Роберт. Вiн в вiкно поглядає,

Чи не мрiють отi кораблi,

Що везуть хрестоносцiв одважних

На вiйну до святої землi.

Нi, не видко нiчого на морi,

Не бiлiють вiтрила яснi.

Грає вiльне широкеє море,

Гомонять його хвилi гучнi.

Та Робертовi сумно дивитись

На те море веселе, буйне,

Як згадає вiн рiдну країну,

Затремтить його серце сумне.

I Роберт, од вiкна одступивши,

Лiг на лаву i погляд пiдвiв

На потрiскану стелю; на стелi

Павутиння павук собi плiв.

I знiчев'я Роберт задивився

На роботу того павука;

Лицар бачив, як прялась помалу

Тая нитка тендiтна, тонка,

Як павук по тiй нитцi спускався,

Розколихувавсь потiм на нiй,

Щоб її до стiни причепити,

Далi невiд розкинути свiй.

Що гойднеться, то нитка й порветься.

I додолу павук упаде,

Але зараз же злазить угору

I нову собi нитку пряде.

Так шiсть раз той павук обривався,

I шiсть раз вiн на стелю злiзав,

Але всьоме таки удержався

Й до стiни свою нитку прип'яв.

Тут Роберт раптом скочив на ноги,

Ухопив свою зброю до рук

I гукнув: "Та невже таки лицар

Менше має снаги, нiж павук!?"

IV

Ой то ж не сокiл-винозiр

Злетiв з гори в долину, -

То прилетiв юнак Роберт

У рiдную країну.

Вiн на коневi воронiм

По краю пробiгає,

В останнiй раз шотландський люд

До бою вiн скликає:

"До зброї всi! чи ще живе

Мiцна одвага ваша?

За волю згинуть ми клялись,

А де ж присяга наша?

Хто волi ще не вiдцуравсь,

Нехай iде до бою!

Хто пам'ята про славу й честь, -

До зброї! хто за мною?"

Не згас, не згас шотландський дух,

Шотландiя повстане!

У сьомий раз, як в перший раз,

Зiбралися селяне.

Король Едвард не сподiвавсь

Шотландського повстання,

Його лицарство розiйшлось

Уже на спочивання.

Зосталась тiльки поки що

Мала частина вiйська,

Безпечна й смiлива була

Залога та англiйська.

Все розмовляють вояки,

Якi з вiйни достатки,

Якi в Шотландiї король

Збиратиме податки.

Серед англiйських воякiв

Сидять пани шотландськi:

Тепер король їм знов вернув

Права й маєтки панськi.

Тож завтра кожний з них пiде

До рiдної оселi, -

Чого ж сидять вони такi

Смутнi та невеселi?

Того, що душу їм гризе

I сором, i досада, -

Здається їм, що все кругом

Гукає: "Зрада, зрада!.."

Англiйськi ж лицарi собi

Пiсень гучних спiвають,

I так бадьоро на списах

Їх короговки мають.

Селяни тихо пiдiйшли

До вiйська за горою,

З'явились, наче з-пiд землi,

I вдарили до бою.

Все зашумiло, загуло,

Мов буря-хуртовина,

Роберт лiта на воронiм,

Неначе громовина.

Ох, лютий бiй, останнiй бiй, -

Щаслив, хто переможе!..

Англiйцi в розпачi, кричать:

"Рятуй нас, милий боже!"

До них з границi поспiша

Вiд короля пiдмога,

Її стрiча шотландський крик:

"Нi, наша перемога!"

Пiдмога сильна надiйшла,

Але шкода - вже пiзно!

Женуть шотландцi ворогiв,

Гукають вслiд їм грiзно:

"Не доведеться бiльше вам

Ламать чужої волi!

Коли життя вам дороге, -

Кладiте зброю долi!"

Шотландське вiйсько зайняло

Англiйцiв пiд горою,

Нема рятунку їм, нема, -

Складають долi зброю.

Тодi з громади виступа

Роберт i промовляє:

"Отак тепер шотландський люд

Англiйцям об'являє:

Наш край вiддавна вiльний був,

Таким повiк вiн буде;

Ви бачили, як прав своїх

Боронять нашi люде.

Збира хай в Англiї Едвард

Податки й десятини,

А всяк шотландець - вiльний пан

Своєї батькiвщини.

Селянам нашим байдуже

Про ласку й надгороди,

Вони не пiдуть з королем

За лицарством в походи.

Тепер я вашу зброю всю

У закладi лишаю,

А вас додому вiдпущу

По братньому звичаю.

Iдiть Едвардовi скажiть,

Як чули по сiй мовi.

Коли не згодиться на мир, -

Ми знов у бiй готовi".

Англiйцi мовчки одiйшли

Без корогов, без зброї;

Без радощiв пiшли вони

Геть до землi рiдної.

I як в долину вже зiйшли,

Оглянулись на гору,

Роберта вгледiли вони

Серед сiльського збору.

Укрита людом там була

Уся гора зелена,

А вище всiх стояв Роберт,

У нiг його знамена.

Лежала й зброя вся ота,

Що на вiйнi забрали,

Шотландська зброя й корогви

Навколо нього сяли.