Похід Болбочана на Крим

Автор докладу, відомий німецький публіцист Колін Рос, який служив в осени 1917 р. в військовому відділі німецького міністерства закордонних справ. Його обовязком достарчати пресі відомості про хід військових операцій.

При вступі Німців на Україну Колін Рос знаходився в передових німецьких відділах, з котрими і вступив до Київа.

Брак правдивої інформації є причиною трохи фантастичного освітлення фактів у його докладі, які в деяких місцях доходять до гиперболи.

Але цьому годі дивуватись, бо Україна була новою і незнаною країною і кожний уявляв собі її по свойому.

Не краще уявляли собі Україну і всі вищі чинники німецької армії, яка вступала в глибину нашої країни.

Але Німці скоро переконалися про неправдивість свого погляду на українську армію.

Визволення лівобережної України. Полтавський напрям

З моменту вирушення з Київа на Лівобережжя Запоріжці ввесь час як в офіційних звідомленнях військового міністерства, так і на сторінках тодішньої преси, носили назву "бриґади Натієва", не зважаючи на те, що пізніше Запоріжці розвернулися в корпус.

Ще в Київі вироблено загальний плян боротьби з більшовиками на Лівобережній Україні, при чому Запоріжцям поставлено як завдання: посуватися на ст. Гребінка й Полтава, здобути Полтаву, Харків і вигнати більшовиків за межі Української Республики.

Запоріжці мали в повній мірі гармати, інтендантське й інженірне майно, а також живність. Усе це, а разом і повна дисциплінованість та запал козаків зробили з бриґади грізну силу, перед якою не могли вдержатися далеко численніші більшовицькі загони.

Відомості про більшовиків, що відступали на Полтаву, були такі: червоноґвардійці й матроси відступали першими, при чому їх прикривали чехословацькі частини, яких сили досягали корпусу.

Виїхала запоріжська дивізія ешелонами з Київа через провізоричний деревляний міст на Дніпрі (бо залізничий був попсований більшовиками) і скупчилась у Дарниці. Тут вирішено порядок руху частин.

На чолі йшов ешелонами Богданівський курінь 1-го запоріжського полку, а за ним решта частин.

Дня 4-го березня в Березані наш авангард наздігнав німецький авангардний відділ. У Березані Богданівці разом з Німцями пішли в наступ на ст. Яготин. Перед Яготином стояв арєґардний відділ чехословаків з броневиком.

Першими пішли в наступ по залізниці Німці, І за ними в резерві посувались Богданівці. Ворожий броневик відкрив вогонь з усіх своїх кулеметів і гармат.

Німці залягли й почали копати під собою окопи для прикриття від огню броневика. Під рушничим вогнем німецької піхоти, ворог мусів податись трохи назад. Користаючи з цього, Німці знялись і пішли на право, в обхід ворога, а Богданівцям наказано заняти їхні окопи.

Одна сотня Богданівців, яка в той час стояла за залізничою будкою, вирушила, щоб заняти залишені німецькі позиції.

По дорозі лежало два трупи забитих Німців. Один високий і товстий мущина, другий молоденький хлопець в окулярах. Це були перші трупи Німців, яких бачили Запоріжці.

Дивне вражіння робили ці трупи. Десь під Яготином, на чужій для них Україні, знайшли вони собі спочинок. В старшого мущини підчас падання відчинився ранець і з ного висипались ріжні причандали, багато листів і фотографія якоїсь молодої жінки. Козаки підняли фотографію і забрали з собою.

Хто був на ній? Чи жінка, чи дочка, чи сестра його — для нас було тайною.

А тимчасом броневик повернувся на попередні позиції і розпочав сильний вогонь по імпровізованих наших окопах. Цілий дощ кулеметних куль летів на ці окопи, які могли закрити тільки плечі і голову.

Гарматні набої густо падали то перед лінією, то позаду неї, підкидаючи стовбурі землі і диму.

Старі козаки лежали й одстрілювались, а молоді гімназисти, що записалися в Київі, поховали голови в окопчики і не дихали. Один тільки командир сотні, сотник Кіриченко, стояв у цілий зріст і кричав на молодих, щоб не ховали голів, і жартував на кожний вибух гранати.

Вогонь броневика ставав щораз влучнішим і багатьох були б Богданівці не дочислились у себе, коли б не Німці, які в час обхопили праве крило ворога й змусили його до відвороту.

Це був перший бій на лівобережжі, на щастя, без жертв з нашого боку.

Ворог відступив аж до Гребінки, рубаючи по дорозі телеграфічні стовпи і псуючи мости.

Запоріжські ешелони цілком вільно посунулися до ст. Кононівка.

Дня 13 березня на підступах Гребінки знову виникла сутичка з більшовиками, але після невеликого бою, в якому брали участь Німці і Гордієнківський кінний полк, ворог залишив ст. Гребінку і відступив на Лубни.

Міст через ріку Сиру Оржицю, який зірвали більшовики, трохи спинив наступ.