Похід Болбочана на Крим

Правда, умови для успішного наступу були дуже невигідні і тому Німці не розуміли, як можна йти в чоловий наступ з меньшими силами на ворога, що займає домінуючі позиції.

І дійсно, правий беріг р. Сули, на котрому стояло м. Лубни, був високий, а протилежний низький з постепенним підємом у бік Ромодана, так що місто Ромодан займало пануючі височини і захованих підступів не мало. Всякий рух наших військ ворог спостерігав, як на долоні і приймав до того відповідні міри.

Крім того запоріжські гармати мусіли ставати на відкритих позиціях, що давало змогу ворогові параліжувати їх працю. Таким чином наша піхота залишалася без захисту і прикриття гарматного вогню. При таких умовах розпочався наступ Запоріжців.

Ще в перший день після захоплення Лубен піші частини перейшли річку Сулу і зайняли позиції на верству перед стацією Солоницькою, котру більшовики тримали міцно в своїх руках.

Стація Солоницька знаходиться в історичному місці.

Недалеко від неї колись Наливайко зі своїми козаками отаборився під Солоницею над Сулою і довго витримував облогу польських військ. Трагічний був кінець цієї облоги, вигинули майже усі наливайківці, але не вмерла ідея, яку тепер їх нащадки новітні Запоріжці несли на своїх багнетах. Пухка і чорна Солоницька земля ущерть напоєна кровю наших прадідів, зачервоніла знова кровю їх правнуків — Запоріжців.

Сама стація Солоницька лежить у долині і з високого лубенського берега наші гармати обстрілювали увесь двірець і його околиці, не даючи там скупчуватись ворогові. Але вночі, прикриваючись темнотою, ворожі броневики підходили майже до Сули і обстрілювали м. Лубни та залізничу стадію, де стояли ешелони з Запоріжцями.

Авангард Запоріжців, не маючи зі собою гармат, не міг боротись з ними. Зірвати залізницю позаду бронепотягів та так відрізати їм шлях відвороту, теж не було можливости, тому що в одну лінію наступали завсіди не меньше, як 4 бронепотяги.

Після закінчення підготовки до наступу дано 2-му запоріжському полкові наказ зайняти ст. Солоницьку і село Березополь.

Полк підсилений полагодженими бронепотягами, відбитими раніш у ворога, повів рішучий наступ, зайняв с. Березополь і флянковим ударом захопив ст. Солоницьку.

З Березополя передові частини підійшли на один стріл до залізниці, а праве крило їх упиралося в шлях на Хорол.

Цілий день 17 березня ворожа піхота з броневиками провадила протинаступ на позиції Запоріжців.

Користуючись тим, що наші бронепотяги не могли в день через відкриту місцевість прийти на станцію Солоницьку для її захисту, ворожі панцирні поїзди найкращої конструкції підходили дуже близько, наскільки їм лише дозволяли запоріжські гармати, розташовані на правому березі р. Сули, і своїм вогнем приносили нам великі втрати. Але відібрати ст. Солоницьку і відкинути Запоріжців за р. Сулу, ворогові не вдалося, а після того, як наші гармати підбили один бронепотяг, а піхота забрала його в полон, ворог припинив наступ на цей день.

Вночі полковник Болбочан зі своїм штабом пересунувся на ст. Солоницьку й перевів через Сулу решту частин з гарматами і броневими машинами.

На рано Болбочан перейшов в наступ і відкинув ворога на стадію розїзд Тарнавський.

Закріпившись на цих нових позиціях, Болбочан почав готовитись до загального наступу з метою захопити Ромодан і відрізати залізничну лінію Ромодан-Кременчуг.

В цьому останньому бою захоплено в полон штаб чехословацького баталіону, який обороняв ст. Солоницьку.

З наказів і паперів цього штабу стало відомо, що чехословаки одержали завдання зайняти місто Лубни не пізніше 19 березня і розпочати наступ на Гребінку-Київ. З наказу було видно, що за цю поміч в операціях, більшовики обіцяли чехословакам перепустити їх через Сибір на Далекий Схід, куди Чехи тікали від Німців. В разі відмови більшовики загрожували обезброїти чехословаків і видати їх Німцям.

Загальний провід боєвими операціями мало чеське командування.

Крім чехословаків на фронті були великі відділи матросів і красноґвардійців з гарматами і броневими машинами, які перекинуто тут з Донського фронту, де вони боролися з добровольчими відділами Корнілова.

Щоби не дати ворогові можливосте захопити з свої руки ініціативу і бажаючи попередити його наступ, полковник Болбочан 18 березня розпочав Генеральний наступ по всій лінії всіми силами Запоріжців, що були в його розпорядженні.

Але наступ Запоріжців зустрівся з протинаступом ворога. (Схема 2).

Відношення сил і вогню обидвох сторін було слідуюче: з боку Запоріжців уведено в бій 2 полки піхоти кількістю в 2000 баґнетів, кінноти 450 шабель, 2 бронпотяги, 4 автопанцирники, 12 легких гармат, 4 гірських і 2 тяжких. З боку ворога: 2 піші чехословацькі полки силою в 2400 баґнетів, відділ Сіверса [7] 600 баґнетів, відділ матросів Гусєва 500 баґнетів, бригада кінноти 500 шабель, 10 броневиків, 15 панцирних авт, 6 батерій легких і одна далекосяжна.

Таким чином, як бачимо, відношення сил обох сторін були далеко не рівні.

Запоріжці мусіли протиставитись ворогові, який у два рази перевищував їх кількістю жовнірів і в чотири рази силою вогню.