Похід Болбочана на Крим

В Ромодані негайно складено з вагонів два поїзди. В ці поїзди завантажився відділ Запоріжців і в супроводі захопленого бронепотягу вирушив у бік Лохвиці, щоби знищити ворожу групу, яка оперувала на шляху Лохвиця — Гребінка.

Це завдання відділ виконав успішно.

В цих останніх боях полковник Болбочаи проявив себе, як дуже добрий, зарадливий, енергійний, холоднокровний і смілий командир.

В той мент, коли здавалося, що все втрачено, він сміло і певно переходив у наступ, часто особисто ведучи Запоріжців у наступ.

Завдяки цьому Запоріжці проявляли великі діла хоробросте, непохитності й розбивали багато разів сильнішого ворога.

А ворог був дуже поважний — в головній мірі чехословаки і матроси. Чудово озброєні і на кращих позиціях — а проте були вони переможені далеко слабшими, чисельно, але сильнішими духом і відвагою Запоріжцями.

У захоплених полонених знайдено накази і Газети, в котрих можно було прослідкувати, як змінявся у більшовиків погляд на українське військо. З самого початку про українське військо нічого не споминалося, потім писалося, що з більшовиками бються банди Петлюри і Винниченка, а тепер писали, що під Ромоданом веде бій з Червоною Гвардією "сільний отряд запарожскіх войск под командой реакціонера старорежімнаво царскаво генерала Балбачана. Балбачан опаснєйшій пратівнік савєтской власті". За живого чи мертвого обіцяли заплатити 50.000 рублів.

Отже по цьому було видно, наскільки більшовики оцінили боєву діяльність українського війська і діяльність полковника Болбочана.

З Київа разом з військом вирушив як "око Уряду" комісар Павло Макаренко. При знайомстві він представлявся премірованим інжиніром, членом Російської і Француської Академії Наук і доктором права. Часто показував рисунки якоїсь гармати, що мала бити на 200 верст.

Як до представника Уряду всі старшини відносились до нього з повагою, а він досить жвавий, любив ділитися своїми думками з молодшим старшинством. Розказував про свої проекти електрифікації України за поміччю дніпровських порогів, розказував, що має братів, а всі вони великі патріоти й учені.

Підчас останніх боїв він перебував у Лубнах і негайно прибув до Ромодану по його захопленню.

Тут стався з ним такий випадок.

На Станції був захоплений більшовицький санітарний потяг з раненими і хорими, з медичним персоналом, обслугою і великим запасом медикаментів.

Полковник Болбочан наказав, щоби після направлення залізничного шляху, відправити цей поїзд до Київа, бо раненим і полоненим ніколи кривди не робив.

Комісар Макаренко, довідавшись про цей поїзд і користуючись відсутністю полковника Болбочана, який поїхав до Натієва, наказав його в дві годині звільнити від хорих і ранених більшовиків.

Треба зазначити, що цей поїзд був сформований ще за царських часів, мав прекрасні вагони, вагон кухню, лазню і т. д.

Розпорядження Макаренка виконав сотник Гемпель.

Коли приїхав полковник Болбочан і йому розповіли про звільнення поїзду, він не міг цьому повірити.

А тимчасом комісар Макаренко переніс до поїзду свою резиденцію і наказав наготувати обід, на який запросив і Болбочана. У відповідь полковник Болбочан наказав негайно перенести назад у поїзд ранених і хорих. Наказ виконано, не дивлячись на спротив комісара Макаренка, який заявив, що поїзд потрібний йому як представникові "Верховної влади". Від кари сотника Гемпеля спасло тільки горяче заступництво Макаренка.

Цей випадок звернув увагу Болбочана на діяльність і блище окружения Макаренка.

Становище союзних армій у березні місяці 1918 р

В той час, коли українське військо захопило Гребінку, Лубни, Ромодан і форсовним маршем наближалося до Полтави, на Правобережжу і решті Лівобережжа йшло плянове звільнення України австро-німецькими арміями.

На Правобережжу після захоплення українсько-німецьким військом м. Киїєва, більшовики подалися на південь України. Гонило їх австро-германське військо в двох напрямках: 1) по залізниці від Козятина на Бобринську, Знаменку и Катеринослав і 2) понад морем од Одеси на Миколаїв і Херсон. (Схема 3).

Також звільняли від більшовиків стації і водяні дороги в околицях Ольвіополя й Вознесенська.

Більшовицькі відділи на цей час в цьому напрямку складалися з останків армії Асеєва, яка була на півдні в районі Ольвіопіль-Вознесенськ, із армії Єґорова, яка тримала лінію Знаменка-Катеринослав, та з матросів, солдатів і червоногвардійців, які оперували на приморському відтинку.

Всіми цими силами керував Муравйов, штаб якого пробував до 20 березня в Катеринославі, а потім у Харкові.

Поважні бої були лише біля ст. Помітної (17 березня), біля Миколаєва (18 березня) й біля Знаменки (20 березня).

В приморському районі більшовики виявили деяку впертість. Так напримір Миколаїв та Херсон були зайняті спочатку невеликими відділами австро-германців, але під натиском більшовиків вони мусіли залишити ці міста.

Пізніше австро-германці мусіли були збільшити свої сили і приступити до більш серіозних операцій, щоб закріпити за собою взагалі південно-дніпровські торговельно-промислові осередки.