Похід Болбочана на Крим

Українці змарнували нагоду, не збудували Держави — видко така доля. Господь-Бог хотів нас випробувати й ми не здали іспиту. Однак ідея боротьби за Волю горить в серцях поколінь: там і там вибухає полумя, що готове перекинутись на цілий народ. Але нас огортає непокий, бо на виднокругу сучасної дії відтворюється образ минувшини в привабливих кольорах трагічних помилок, які привели вже Україну до упадку й руїни. Рівночасно світлі сторінки посвяти, слави бойового чину, вкладу розваги, державницької думки й турбот за Батьківщину затемнюється або промовчується. Покликані не хочуть ясно передати поколінню, що шалений гін тогочасної молоді до козацької Традиції самочинно створив у 1917 році Військо і намітив покозачення цілої України з територіяльними полками. Ця Ідея навіть охопила загал і так горіла, що лякала ворогів. Але Провід був сліпий і глухий, бо ставка була на базу "народньої міліції".

Мало лишилося в живих ідеалістів, полумяних патріотів, горячих приклонників Козацької України — свідків нашої Слави, Світла й Тіни — вони догорюють в чужинецьких санаторіях, добродійних притулках. Тільки неповна сотня лицарів-запорожців має змогу в свобідній країні Америці заробити на свій прожиток і підтримувати ідею новітнього Запорожжя. Незадовго і цих не стане, а стяг Війська Запорожського знайдеться в руках молоді. Отже скажім правду про вклад Запорожців у дію визвольних змагань за Україну, скажім правду про славного Полководця Петра Болбочана. Його імя неподільно звязане з новітнім Військом Запорожським; це його ідея, його праця і так сказати рідна дитина. Запорожці пройшли не тільки найславніший бойовий шлях, шлях блискучих перемог, — Запорожці пройшли Хрестну Дорогу на Голгофу, а тяжкий Хрест Мученика виніс на собі наш Полководець Болбочан; він окупив усі гріхи нерозважних, засліплених тогочасних провідників і за це прийняв смерть.

Лицар і Патріот Болбочан, що любив безмежно Україну, подвійно вмирав з руки Каїна — вперед морально, а потім фізично. Тому вдармо себе в груди і щиро помолімся:

"Боже! милостив буди мені грішному".

Наші побратими УСС щасливі — вони мають своїх істориків, співаків слави, поетів і композиторів. І загал належно оцінює та шанує Українських Січових Стрільців, а про новітнє Запорожське Козацтво майже мертва тиша..

Тому вельми цінною є праця сотника Бориса Монкевича, і ми щиро дякуємо йому й бажаємо успіху ще видати другу частину літопису: "Боротьба Болбочана за Лівобережжя. Смерть полк. Болбочана".

Прихильна й тепла зустріч цієї одинокої праці нашого побратима дасть нам полегшу в турботах за майбутність України, допоможе регабілітації чесного імени Болбочана, та скріпить надію в шляхетність і справедливість Української людини. Останні з Могикан гарячо просять Бога допомогти нам в майбутнім оминути ті гріхи-перешкоди, котрі колись не позволили дійти до великої МЕТИ ~ Вільної Украйни.

Т-ВО ЗАПОРОЖЦІВ ІМ. ПОЛК. БОЛБОЧАНА В АМЕРИЦІ.

(Видавнича Секція)

ПЕРЕДМОВА

Головна річ не в тім, що нам потрібне армія — бо це розуміють усі — а в тім як нам створити таку армію, якаб захищала нашу державу, а не руйнувала її: була її опорою, а не найбільшою для неї небезпекою.

Вячеслав Липинський

Майже 200 літ Україна не творила своєї військової історії. Підіймались і падали инші народи, доходили до вершка своєї могутності, то знову, вичерпані, корились сильнішому. Але нам не світило сонце Австерліцу, не краяла серця чорна розпука Ватерльо і не палали лиця ганьбою Седану. Од Мазепи українська нація наче спала, не переживаючи тих зворушень і катастроф, які навідують кожну самостійну державу і дають їй якби новий імпульс, нову енергію та спихають її на нові тори існування як політичного, так і соціального. Коли з одного боку дивитись на війну, як на кару Божу, як на чин, що суперечить усім моральним і природнім законам, то з другого боку не можна не погодитись з тим, що війна в житті народів відограла велику ролю. Не зважаючи на всі досягнення цивілізації, на розумовання і теоретичну боротьбу з війною певних фільософів, війна залишається найважнішим заняттям народів, їй приноситься в жертву не тільки кольосальна витрата грошей і людської енергії, але і найцінніший скарб природи — життя людини.