Похід Болбочана на Крим

"Коли якесь явище, каже Ґюстав Лє Бон, показується з такою постійною правильністю, то треба погодитись, що воно є виразом неминучої конечности. Отже протестувати проти цеї неминучосте було б так само даремне, як повставати проти старости, або смерти, тим більше, що змагання між народами все були джерелом поступу. Тяжко збагнути, яким способом вийшли б без них перші люди зі стану варварства і змогли б заснувати величезні держави з розцвілими науками, мистецтвом і промисловістю. Яка велика цивілізація не завдячує своє повстання війні? Який пацифістичний нарід грав якусь ролю в історії?"

Коли в 1917 p., після революції, почали стихійно формуватись українські військові частини та вільне козацтво і коли український нарід в цілій своїй масі стремів до утворення мілітарної сили, чи не був це стимул поступу, чи ці стремління не були найкращим показчиком, що наш нарід заховав усі ті прикмети, які свідчили про його здібність до самостійного життя?

Войовничість уславленого Війська Запоріжського жила в нащадках. Століття неволі не могли знищити в психольоґії народу того комплексу почувань, який зветься військовим духом.

"Без цього духа нарід — каже той самий Лє Бон — якби він не був озброєний, є лише розлізлою, нездібною до опору чередою. Отже вважаймо за найнебезпечніших ворогів нації, за злочинців — тих письменників і промовців, які намагаються знищити цього духа".

На нещастя, на чолі нашого відродження і визвольного руху в більшосте станули оті "письменники і промовці", про яких говорить Лє Бон. Чиж може бути більшою для нації трагедією, коли біля стерна держави стають не сини нації і землі, не виразники того стихійного, того нестримного, що заховано в самій глибині народньої душі, а стають люди одірвані од свого народу, яким партійний егоїзм засліплює очі. Їх порожні гасла і суперечки нагадували теольоґічні суперечки византійців у той час, коли Магомет вдерся до мурів їхньої столиці. У ворога, котрий сидів у нас на плечах і нахабно придушував самостійні змагання нашого народу, наші провідники, шукали згоди і братерства на "Капіталові" Маркса. Бони не тільки не хотіли розуміти усієї ваги творення національного війська, не тільки не полегшували його творення, але й перешкоджали. Що значили зусилля горстки військової старшини, яка намагалася оформити і закріпити ці починання? Військо творилося не згори, а здолу і тому воно не мало тієї міці і тої відпорної сили на пізнішу більшовицьку агітацію.

Для нації найбільше значіння мають комбінації прикмет у керуючій особі, котрі рідко ходять в парі. Сильна і невтомна енерґія зустрічається у людий досить часто, а високий ідеалізм теж не рідко. Натомість дуже рідко ті дві прикмети лучаться разом в одній людині. Нахил до спокою розповсюджений серед людий слабих, понурих, лякливих, недалеко видячих. Смілість і відвага зустрічаються часто у людий злого характеру і шкідливих. Але ані одно, ані друге не вистарчає, бо тільки люди сильні, відважні і пройняті високим ідеалізмом можуть провадити націю до відродження.

"Тільки люди сильні і відважні, люблячі спокій, але цінячі справедливість вище над спокій, можуть піднести рівень людства", каже державний муж Зєднаних Держав Північної Америки, був. президент Рузвельт. Чиж ми бачили хоч одного такого провідника на початку наших визвольних змагань? Були кабінетні теоретики, ідеалісти-мрійники, експериментатори, письменники, поети, котрі пізніше в більшости продали свою совість нашим ворогам. Чи могли ці люди зрозуміти всю вагу свого становища, чи могли вони випровадити свій нарід на ясний шлях державного життя? Правду каже Платон, що поетів і музикантів треба далеко тримати від політики.

Ігнорування справи війська було вже певним доказом, що будова нашої державносте пройде тяжким, тернистим шляхом.

Історія Запоріжського корпусу показує, що були всі дані до створення мілітарної сили України, тільки використати їх не вмів жаден Уряд України.

Моя праця це виключно мої спомини, доповнені споминами моїх товаришів.

Крім цього користувався записками єсавула 2-го Запор, п. сот. Коржа.

На цьому місці висловлюю мою щиру подяку сотникові Авраменкові за достарчені мені матеріяли що до історії Запоріжського корпусу.

З виходом книжки вважаю, що свій довг перед Запорожцями як також і перед історією я виконав.

ВІД ЖИТОМИРА ДО ХАРКОВА

Залишення Київа