Похід Українських Армій на Київ-Одесу 1919

31.VІІІ. група Удовиченка, за допомогою 4-ї дивізії, потроху просувається вперед. Але ворог міцно тримається. До полудня 1.ІХ. бої досягають кульмінаційної точки.

Критичне становище 1.ІХ.

Ворог зробив останню спробу прорвати наш фронт і прожогом кинувся вперед. В 9-му полку забито командира куреня і всіх сотенних командирів. Призначених під час бою нових сотенних командирів теж було всіх забито. Командира 7-го полку двічі поранено. Великі втрати мала й 11-та Галицька бригада, яка завзято билася поруч з 3-ю дивізією. Одначе, ворога відбито. 4-та дивізія з півночі охоплює його. Раптом у червоних почалась якась метушня на фронті. Далеко в тилу почали грати наші гармати й скоростріли, було чути сильні вибухи… То Волинці вдерлися на вороже запілля.

Ми перемогли.

Маневр Волинської групи. Сх. ч. 24.

2-га, дивізія почала 30.VІІІ. наступ на Рудницю, але контрударом свіжих большевицьких сил її було відкинено, і лише після значних зусиль та підтримки з боку 4-ї дивізії, 1.ІХ. була захоплена Рудниця.

Зовсім інакше діяла 1-та Північна дивізія під проводом от. Ярошевича. Вона вже 30.VІІІ. вибила ворожий відділ із Чечельника і захопила полонених; 31.VІІІ. Північна дивізія, виставивши заслону на ліве крило, сміливо просуваєтьсй вперед.

1.ІХ. після гарячого бою, вона захопила ст. Кодиму. Сполучення Вапнярської ворожої групи й 47-ї дивізії було перервано.

4-та дивізія, як вище зазначалося, теж енергійно й успішно наступала вперед.

Переслідування ворога.

Отже, 2-го вересня і ранком 3-го спільними зусиллями груп Волинської й Удовиченка, за діяльної підтримки наших повстанців, ведеться переслідування ворога і знищення окремих відділів його.

Нарешті, Вапнярську ворожу групу нами розбито вщент. Більшість її частин потрапило до полону, або було знищено. Шлях на Одесу вільний. До наших рук дісталась величезна здобич. Ми захопили понад 3000 полонених. Сотні забитих і тяжко ранених вкривали поле. Два незіпсовані панцерні потяги, гармати й кулемети, безліч обозу й різного майна стали нашою здобиччю. Крім того, червоні залишили величезну базу в Бірзулі.^[69]

Ситуація ранком 3.ІХ. Сх. ч. 25.

Проте, треба було поспішати, бо на тили Волинської групи насувалася нова небезпека: 47-ма дивізія своїми авангардами йшла на Верхівку-Ободівку, 58-ма совєтська дивізія перемагала Тютюнника й натискала на Христинівку.

Акції большевиків.

Подивимося, що ж роблять большевики.

Зорганізувавши сильну й численну Вапнярську групу – біля 10 тисяч багнетів і шабель – большевики намагалися за всяку ціну прорватися на Вапнярку і далі на Жмеринку. В той же час 58-ма дивізія мусіла наступати на Голованівськ і далі на Христинівку-Теплик. 47-ма дивізія підтримує Вапнярську групу. Бригада цієї дивізії і вела бої з Північною і 2-ою дивізіями.

Але ця спроба скінчилась катастрофічно. Тоді червоне командування вирішує пробиватися на північ 47-ю дивізією через Бершадь-Соболівку і далі на Кублич-Теплик; сюди ж мусіли відійти й недобитки Вапнярської групи, що розсіялися по лісах і селах. 58-ма дивізія прямує назустріч 47-й, правим крилом на Христинівку.

Плян ШНА. Сх. ч. 25.

Зліквідувавши Вапнярську ворожу групу Командування Наддніпрянської армії вирішує повернути групу Удовиченка (3-тя дивізія й 11-та Галицька бригада) на схід, підсилити її бригадою УСС, що вже прибула, і вдарити по 47-й дивізії та йти на допомогу Ю.Тютюнникові. Київcькій групі поставлено завдання тримати в своїх руках Христинівку, чого б то не коштувало. Сюди на допомогу посилається три панцерні потяги.

Волинська група наступає на південь, на Бірзулу. Крім того, Командування НА звертається з проханням до ШГО, щоб він висунув у район Христинівки свіжу групу і відрізав відророт червоним з північного сходу. Цим маневром намічалося оточення 47-ї й 58-ї дивізій і їх знищення.

Розділ XXXIII Оцінка. Акції червоних.

Большевики хоч і під натиском надзвичайно важких обставин, але не вдаються в тугу, а вирішують прориватися на північ. Ближча їхня мета – опанувати ст. Вапнярку, як вихідну точку для дальших акцій.

Захопивши Вапнярку, вони мали змогу пересунути сюди з Бірзули панцерні потяги й колійовий табір і далі вже пробиватися або на Жмеринку, або, через Христинівку, на Козятин.

Але наш маневр змішав карти червоному командуванню. Прорив на Вапнярку не здійснився. Тоді червоні рішають продертися між Вапняркою й Христинівкою і захопити Христинівку.

Надалі вони мали на увазі, розбивши нашу Київську повстанську групу, вирушити через Теплик-Христинівку на північний схід.