Похід Українських Армій на Київ-Одесу 1919

Звертає на себе увагу видатне керування з боку вищого командного складу південної червоної групи: 1) большевики, перед загрозою оточення, не втрачають надії, а швидко складають плян прориву і рішуче переводять його в життя. 2) По зміні ситуації (маневр НА) червоні вводять відповідні корективи в свої пляни. 3) Також звертає на себе увагу упертість і настирливість їхньої Вапнярської групи. Втрати в цих боях совєтське військо мало надто великі: так, наприклад, у боях під Крижополем 1.ІХ. лише на двох ворожих панцерних потягах забито й поранено більш, ніж 50 людей. На полі бою лишилися сотні забитих і тяжко поранених.

Одначе, трохи незрозуміле запізнення бойових дій гро 47-ї дивізії. Можливо припустити, що 47-ма дивізія, як остання резерва, чекала з'ясування ситуації на Вапнярському і Христинівському напрямках і рушила в бій, щоб стримати Волинську групу, але тут їй не пощастило. 58-ма дивізія теж енергійно наступає і веде бої з Київською групою.^[70]

Розпорядження ШНА і акції наших груп.

Плян командування НА, на нашу думку, доцільний: скупчити всі сили, а потім уже влучним маневром бити ворога по черзі. Це був єдиний засіб боротися з сильнішим ворогом, щоб успішно виконати покладане на армію відповідальне завдання.

Групування сил і напрямки ударів теж відповідали обставинам. Перекинення на Христинівку Волинської групи привело б до нашої поразки під Вапняркою. Підсилення групи Удовиченка поодинокими дивізіями Волинців теж не дало б нам змоги розправитися з Ваднярською ворожою групою.

Також, на нашу думку, був доцільний і напрямок наступу Київської групи. Вона своїм рухом і боями притягла на себе всі сили 58-ї совєтської дивізії і дала час нашим ударним групам розбити ворога під Вапняркою.

Звертає на себе увагу повільне скупчення як Волинської групи, так і бригади УСС, що спричинилося до погіршення нашої ситуації. Атрофія залізничного руху не давала змоги швидко перекинути, порівнюючи, слабеньку Волинську групу. На перевезення 17-ти ешелонів з Війтівців (увесь склад Волинської групи) двохторовою залізницею потребувалося 15-16 діб. За нормальних умов усі 17 ешелонів легко перевезти за одну добу (лише 31.VІІІ останній полк 4-ї дивізії прибув на ст. Кирносівка). Правда, за цей час на допомогу Удовиченкові було перевезено залізницею 11-ту Галицьку бригаду, 9-ту дивізію і запасні куренї 3-ї дивізії. Це затримувало рух Волинської групи.^[71]

Отже необхідно було чекати більш, як два тижні до остаточного скупчення Волинської групи і, треба відверто відзначити, що сили волі та витриманості у Командарма Наддніпрянської армії вистарчило. Маневрену групу пущено в діло лише цілком, і на вороже запілля.

На нашу думку, напрямок руху Волинської групи був ризикований, бо ми підставляли свое ліве кірило і тили двох дивізій під удари з боку 47-ї дивізії; проте, замір ШНА був на знищення ворога, що й було здійснене.

Плян нового маневру проти 47-ї й 58-ї дивізій доцільний і вчасний.

Акції групи полк. Удовиченка.

Тритижневі бої спочатку лише однієї, 3-ї дивізії, а потім і всієї групи Удовиченка – це зразок мистецького керування командного складу і покажчик надзвичайної упертости та витривалости війська. Це – красна сторінка бойової слави молодої Української Армії. Значення цих боїв для захисту Вапнярки і Христинівського напрямку та забезпечення операційної лінії на Київ видно без жодних коментарів.

Акції волинської групи.

Ком. групи Волинської і начальник Штабу полк. Мішківський одержали в Жмеринці від начальника Штабу і 1-го Генкварта остаточні вказівки щодо напряму наступу і енергійно почали маневр.

Завдання було важке, але виконання добре. 4-та дивізія з півночі ріже ближчі тили бойових частин, що билися з Удовиченком, і зачиняє їм шляхи відвороту на північ. Вона тримає зв'язок із 11-ю Галицькою бригадою. 2-га дивізія мусіла захопити ст. Рудницю і унеможливити відворот червоним на північний схід. Нарешті, Північній дивізії треба було позбавити Вапнярську червону групу доткнення з 47-ю дивізією й зруйнувати вороже запілля. Вона ж безпосередньо прикриває ліве крило Волинської групи.

4-та дивізія справилася з своїм завданням, – вона допомогла полк. Удовиченкові зломити з фронту большевиків і спричинилася до оточення нами їхніх бойових частин. 2-га дивізія (ще не заспокоєна по божковщині) не мала сили своєчасно захопити Рудницю і лише потім, за допомогою 4-ї дивізії, відтято, червоним шлях відвороту.

Акції от. Ярошевича були разом і обережні й енергійні. Він просувається вперед і тим часом одним полком (на лівому крилі) атакує колони 47-ї дивізії під час її руху на Бершадь.

Для затримки червоних на цьому напрямку він широко використовує повстанців, яким дає певне зарядження. Нарешті, не боячись, що 47-ма дивізія обійде його з північного боку, отаман Ярошевич продиравться вперед і захоплює ст. Кодиму. В цьому районі було розбито не менш, як два регулярні совєтські полки і знищено й розпорошено безліч обозів. Біля двох тисяч полонених захоплено Північною дивізією й повстанцями.

Акції Ю.Тютюнника.