Похід Українських Армій на Київ-Одесу 1919

Становище уряду. Сх. ч. 1.

Проскурів, після місячних кривавих боїв, нами залишено. Червоні провадили далі свій наступ, щоб відрізати нас від Збруча, захопити Кам'янець на Поділлі і рештки нашої бази.

Уряд був під безпосередньою загрозою потрапити в полон, евакуюватися за кордон, або перейти, в дуже зменшеному складі, до наших східних дивізій, щоб продертися до повстанців.

Стан групи СС І Волинської. Сх. ч. 1.

Стан наших частин, які оперували на Проскурівському напрямку, був жахливий. Відсутність набоїв, реакція й перевтома по важких, довготривалих боях, відворот від Проскурова (значення якого всі добре розуміли) та активна ворожість з боку деяких шарів населення Проскурівського повіту до нашого війська, відбилися прикро на його настрої.

Група СС тимчасово втратила боєздатність і намагалася відірватися від ворога. Отаман Коновалець прямував на Лянцкорунь поза Волинською групою, обози його йшли на Скалу й далі на Збруч, частини ще були на фронті Фрампіль-Куяви. Можливо припустити, що в нього могла з'явитися потайна думка перейти за Збруч і приєднатися до Галицької Армії (зазначаю, що це мої особисті міркування, документальних підстав не маю).

Волинська група теж відсовувалась на південь; вона дуже слабо стримувала тиск червоних.

Запорізька група. Сх. ч. 1.

У Запорожців, навіть у тих, нарешті, терпець урвався. В частинах почалися заворушення. Між Запорожцями з'явилась «течія» – ні в якому, разі не йти назад за Збруч або в Румунію, де вони так багато набралися лиха під час свого переїзду: краще кинутися в передню Україну до повстанців. Уряд нехай – або йде з військом, або лишається тут.

Особливо хвилювалися й збивали бучу гайдамаки. Вони згубили з світу свого командира, полк. Виноградова, бойового й хороброго старiину, і вимагали, щоб до них приїхав сам Головний Отаман.

Деякі yевеличкі відділи, наприклад, курінь Холодного Яру, повстанці Павловського – свавільно вирушили на схід у напрямку на Копайгород; також почали рух на схід більші частини в складі цілих полків.

Полковникові Сальському коштувало великих зусиль знову прибрати до своїх рук Запорожців.

Отже, рух частин Запорізької групи на схід, а СС на південний захід – уможливлює ворогові вільний шлях із Проскурова на Кам'янець.

2-га й 3-тя дивізії. Сх. ч. 1.

Становище 2-ї й 3-ї дивізій значно погіршало. Ліве крило 2-ї дивізії було під ударами; цілком зрозуміло, 2-га дивізія, під натиском ворога, не втримається на Жмеринці й відскочить назад. Лишається на одшибі пполк. Удовиченко, що вже націлився на Рахни; акції цієї дивізії, висунутої далеко на південний схід, залежали від рішучости та поведінки її вождя, від настрою його частин і намірів та маневрів з боку ворога.

Одначе, повсякчасна перевага над ворогом, співчуття населення, довір'я до свого молодого, енергійного начальника його частин, утворювали належний настрій. Дивізія не боялася ворога, а переможно йшла туди, куди вів її пполк. Удовиченко. Румуни (див. Додатки ) ставилися приязно до пполк. Удовиченка й час-від-часу допомагали йому зброєю та вогнеприпасом. Хоч це й значно пом'ягшувало ситуацію, все ж становище 3-ї дивізії викликало поважні побоювання.

Тяжка ситуація.

У всіх групах, виключаючи 3-тю дивізію, яка, не вважаючи на тривалі бої, навіть зростала й міцніла, чисельний склад бійців значно зменшився.

Взагалі, становище Уряду й Проскурівської групи було близьке до катастрофічного; ходило тільки про те, щоб довше протриматися в Кам'янці й шукати собі спільників для уможливлення дальшої боротьби, або кинутися до повcтанців.

Несподівано для нас, порятунок був уже близько; до Збруча підсувалася вся Галицька армія.

ПРИЧИНИ ВІДВОРОТУ ГАЛИЦЬКОЇ АРМІЇ НА ЗБРУЧ

Стан Галицької армії і ближча мета.

Розглянемо коротенько, що примусило галичан знову відійти на Збруч.

Як вище зазначено, Галицька армія, під проводом ген. Грекова, енергійно пішла вперед і гнала поляків. Нарід рішуче підтримував свій Уряд та військо, і з повною самопожертвою йшов до його рядів. Крім того, моральний чинник був до розпорядимости диктатора Петрушевича та ген. Грекова, але бракувало матеріяльних засобів – зброї, амуніції та набоїв.

Військову здобич, яку захоплювала ГА у ворога, не завжди було можна використати, бо калібри зброї Польської й Галицької армій – різні.

Добути вогнеприпасу закордоном було майже неможливо; Наддніпрянській армії теж бракувало снарядів і набоїв, і тому вона не мала змоги допомогти галичанам.

Галичани прагнули за всяку ціну, нарешті, здобути свою столицю Львів, і тільки там замиритися з поляками.

Під гіпнозом цієї великої мети, й окрилені блискучими успіхами своєї народньої армії, галицькі військові та політичні керівники недооцінили ні сил свого ворога, ні значення підтримки, яку йому давала Франція, ні, нарешті, ваги техніки в сучасних боях.