Похід Українських Армій на Київ-Одесу 1919

Без набоїв і лицарі безсилі проти численного ворога, озброєного до зубів. Тільки на самому героїзмі й запалі неможливо базуватися. Здається, треба було використати слушний момент і досягти хоч тимчасового замирення (перепочинку) з поляками. А для цього нагода якраз і трапилася.

ПЕРТРАКТАЦІЇ ПРО ЗАВІШЕННЯ ЗБРОЇ

Склад делегацій.

1-го червня з Тарнополя вирушила до поляків наша делегація. Склад її: Голова – отаман Дельвіг (генерал-поручник за російської служби), члени: генеральпого штабу полковники Ліпко та Сулківський, сотники Камінський і Чехович Ярослав (без права голосу), п. Антончук (від державної інспектури) і підполковник Слюсарчук від Галицької армії.

Перше засідання відбулося у Львові 3-го червня. З боку польського призначено: Головою ген. пор. Радзієвського, членами: генерального штабу майора Меріянського, кап. Розвадовського, двох муштрових старшин та полковника жандармерії.

Умови в яких велися пертрактації.

Умови, в яких почалися переговори були несприятливі для украінської делегації Наші представники не мали докладних відомостей ні про бойовий фронт Наддніпрянської армії, ні про стан і наміри Галицької. Ситуація на першому значно змінилася, наші частини вже прорвалися на Україну, телеграфічного ж сполучення з Урядом ще не було, а Галицька армія, відірвавшись від переслідування польських військ, поспішно зосереджувалася в куті між річками Дністер і Збруч. Через це навіть польські відділи, як видно, втратили дотик з нею, бо й польська «язда» не намацала як слід Галицької армії. Польському командуванню здавалося, що ГА зовсім розбита й розпорошується.

Українська делегація обстоювала демаркаційну лінію по так званій «лінії Бартельмі», і взагалі намагалася виграти терен для Галицької армії та Уряду, застерігаючи інтереси Соборної України.

Польська делегація поставилася прихильно до Наддніпрянців і дуже вороже до Галицької армії.

Спочатку поляки висунули проєкт цілковитого роззброєння ГА, а потім уже, з причини відпору з боку наших делегатів, запропонували вважати за демаркаційну лінію той рубіж, який посідає ГА в момент початку пертрактацій.

Для з'ясування, недокладно відомої для обох сторін, бойової ситуації, українська делегація мусіла виїхати на 72 години за Збруч і отримати потрібні відомості.

10 червня в Чорному Острові полк. Ліпко з Антончуком, делеговані до штабу Дієвої армії, довідалися про успіхи Наддніпрянської армії та про лінію її фронту. Про Галицьку ж армію, через брак сполучення з нею, не було певних інформацій, і навіть ще не дійшли вістки про ширшу офензиву, почату саме тоді новим і начальним її вождем ген. Грековим.

В Чорному Острові, де перебували Головний Отаман, Директорія, Уряд, штаб Дієвої армії, було скликано нараду з вищих чинників Уряду й Командування. Вислухано звіт про цілковите небажання польських делегатів рахуватися з «лінією Бартельмі». Нарешті, нашим делегатам дано словесну інструкцію: «Як не поведеться обстояти «лінії Бартельмі», то відмовитися від неї, але допоминатися можливого для нас максимуму».

З поворотом нашої делегації до Львова, знову почалися пертрактації. На жаль, поляки поставили українську делегацію в дуже важке становище. Вони її цілком ізолювали: наші делегати не мали змоги зноситися з своїм Урядом телеграфічно, та ще до того вони були відтяті від зовнішнього світу завдяки «товаришенню» польських жандармів.

Таким чином, поляки надалі позбавили нашу делегацію можливости координувати свої вимоги з ситуацією на фронті.

А там розвивалися важливі події.

Наддніпрянська армія за 2-3 тижні розбила червоних, звільнивши від них великі обшари й майже цілком опануваши Поділлям. Рівно ж і Галицька армія несподівано обвалилася, як сніг на голову, польському війську, трощила його відділи, вдерлася далеко в Східню Галичину, загрожуючи самому Львову.

Наші делегати випадково довідалися про успіхи Українських армій, але докладних відомостей про бойовий фронт не було.

Поляки під враженням від своїх поразок трохи пом'ягшали і, нарешті, по довгих та впертих дебатах (українська делегація обстоювала Тарнопіль), дійшло навіть до зірвання переговорів, – (поляки не йшли на уступки) 15 червня осягнуто згоди (див. Додатки )

Демаркаційна лінія і ставлення НК ГА.

Демаркаційну лінію проєктовано так: старий російський кордон на північ від Тарнополя,^[23] від р. Буг до містечка Олексинець, с. Янківці на р. Сереті, по Серету до с. Біла, р. Золота Липа, далі на північний захід р. Дністер.

Обидві сторони зобов'язалися не збільшувати війська на галицько-польському фронті, а навіть дозволялося перекидати свої відділи на іншї бойові фронти.

Бойові акції припиняється 20 травня, а групування, зокрема демаркаційної лінії, почати з 23 травня.

Проєкт згоди було відвезено полк. Сулківським до нашого Уряду й затверджено. Повертаючись до Львова, полковник завітав і до НК ГА, щоб завішення зброї було затверджене диктатором Петрушевичем і генералом Грековим.