Похід Українських Армій на Київ-Одесу 1919

Наддніпрянська армія. Наддніпрянська армія мала властивості колишньої російської, з деякими значними ухилами в гірший бік, деякими – в кращий. Добре відомі властивості Російської армії: впертість, відданість, витривалість, презирство до смерти, слухняність. Але ж солдати потребували постійного догляду й опіки; за відсутности цього, швидко розперізувалися і втрачали військовий вигляд.

За найліпші бойові частини справедливо вважали сибіряків (німці звали їх каторжанами).^[26]

За ними по черзі йшли частини, мобілізовані на Україні. Розгром усієї Австро-Угорської армії в 1914 році є ділом рук, головним чином, військ Київської та Одеської військових округ та гвардії (значні кадри українців).

За мирних часів «хахли», як їх називали в армії, були найбільш бажаним елементом у кожній частині. Це, здебільшого, – селяни, слухняні, не розбещені, боєздатні, розумні. Великий відсоток із них ішов у фeльдфебелі, вахмістри й лишався на поверхтерміновій службі. Також значна кількість «малоросів» (малорослих) на ділі були «великорослими» і комплектували гвардію, фльоту й кінноту. Взагалі, українці складали чудовий бойовий елемент.

Риси Української армії.

Таким чином, Українська армія мусіла бути щодо козачого складу зразковою. На жаль, частина з колишніх «солдатів» зіпсувалася через революцію й славетні свободи без обов'язків; деякий, правда незначний відсоток, особливо в кінноті й запільних установах, набув нахилу до грабунків. Одначе з цим легко можна впоратися, посиливши карність, бо значна кількість надавалася до ладу з своєї істоти. А до того ще козаки перейнялися історичними традиціями Запоріжжя з його суворою карністю на поході і в бою. Так само краще забезпечення армії безумовно сприяло би зменшенню грабунків.

Зрештою, в армії лишився, так би мовити, войовничий, переконаний і національно свідомий елемент.

Командний склад.

Старшинство являло собою різноманітний елемент. Поруч із видатнішими, бойовими, національно вихованими старшинами з великою ініціятивою й відвагою та досвідом, ще лишався й невеликий гурточок або авантурників, або розбещених людей, яким бракувало відповідної школи, муштри й виховання ( див. І-ІІ чч. «Походу» ).

Треба зазначити, що відсутність відповідальности, суворого контролю й належноі організації запілля спричинилася до деякої дезорганізованости апаратів постачання і пониження моралі деяких постачальників.

Старшини Генерального Штабу, за невеликим винятком, були пристосовані до обставин сучасної війни.

Роля старшин Генерального Штабу була надзвичайно важка й відповідальна. Нерідко доводилося підлягати в штабах груп і дивізій (це стосується, головним чином, до початку 1919 року) людям з малою військовою освітою, з невеличким бойовим досвідом і незначним службовим стажем, але з партійними квитками, при системі неповного довір'я і навіть деколи й провокації.^[27]

Одначе старшини Генерального Штабу працювали чесно, продуктивно, і не вдавалися в політичні авантури. Головний Отаман розумів усю вагу праці старшин Генерального Штабу і боронив їх та кадрове старшинство від наклепів і цькування партійців, особливо ес-ерів.

Висновок.

Наддніпрянська армія, переорганізувавшися вже в період Проскурівської операції, являла собою майже регулярну армію з деякими особливостями, викликаними революцією й національним рухом. Вона мала різноманітний старшинський склад із здоровим бойовим осередком, прекрасний козачий елемент, слабеньку карність і неналагоджене запілля з слабими й невистарчаючими мобілізаційними апаратами. Бойова здібність, за умов рухливого большевицького фронту, і завзятість – загалом високі.

Порівняння обох армій.

Загалом Українська Наддніпрянська армія була менш організована й упорядкована, ніж Галицька, карність мала теж слабшу, запілля і постачання кепсько налагоджені. Це частково з'ясовується надто рухливою війною і призвичаєнням інтендантів ще з часів великої війни отримувати всі запаси з базисних склепів і не турбуватися про експлуатацію всіх місцевих засобів, на що були такі мастаки голодні німці й австрійці.

З боку суто бойового, як здібність маневрувати на щироких фронтах, часами зовсім відокремлено, битися на всі чотири сторони світу білого, персональна ініціятива – то наддніпрянці були сильніші за галичан, особливо в умовах маневрово-большевицького фронту. Приклади видно з акцій Запорожців, 3 дивізії й ударної групи СС у Проскурівській та в інших операціях.

Самі методи боротьби, напівпартизанські, а взагалі маневрові, краще відомі наддніпрянцям, аніж наддністрянцям.

На мій погляд, прекрасна буде комбінація з'єднання акуратности, обмежености в бажаннях, навику до послуху та ладу галичанина з ініціятивою, войовничістю й широким розмахом наддніпрянця. Вони один одного доповнювали. Разом вони могли створити, за сприятливих умов (техніка і зброя), грізну, непереможну Українську збройну силу.

Розділ V характеристика урядів Наддністрянського й Наддніпрянського

Директоріят.