Приступаючи до характеристики урядів Наддніпрянського й Наддністрянського, ми цілком уявляємо собі й важливість добровільно взятого на себе завдання, і велику його трудність для автора – військової людини, що не брала участи в політично-партійній праці. Одначе, для належного зрозуміння описуваних нами подій, уникнути цього не можна.
Хай компетентніші та авторитетніші в цьому люди внесуть відповідні корективи в нашу працю.
Українська Національна Рада в Станіславові ухвалила з'єднання Захіньо-Української Народньої Республіки з Великою Україною в Соборну Україну. З'єднання відсвятковано в Києві 22 січня 1919 року на Софійському майдані дуже врочисто. Воно було актом надзвичайної ваги (див. Додатки ).
З цього часу Українські Землі починали нове життя. Вони мусіли йти до однієї мети – будування незалежної Соборної України. Об'єднання збільшувало сили й можливості для Соборної України, але збільшувало й число ії ворогів. Треба було кожній з частин, які створили Соборну Україну, задля спільної користи, на деякий час поступитися своїми частковими інтересами, що, було не так легко, а представникам Соборної України – рахуватися з ними. Взагалі ж – ставити для виконання такі завдання, які відповідали б силам Соборної України, політичному моментові й не суперечили б самій ідеї соборности.
На чолі обох урядів, як верховна влада, стала Директорія (Директоріят).[28]
Уряди Наддністрянський (Західня Область УНР) і Наддніпрянський (УНР) залишалися цілком автономними у вирішуванні своїх справ. Галицький Уряд навіть вів свою закордонну політику, часто-густо не рахуючися з Директорією. До складу Директорії входило 5 наддніпрянців і доктор Євген Петрушевич, як презенс Наддністрянського Уряду. На день 1.VІ. склад Директорії значно зменшився.
Винниченко.
Голова Директорії Винниченко, який схилявся все більше й більше до комуністичних ідей, під натиском Антанти відколовся від Директорії. Він вирушив на захід, щоб у холодочку затишного кабінету зорити за гарячими подіями на Україні і гостро, злісно-талановито їх критикувати , а також своїми творами підготовляти собі шляхи на совєтську Україну.
Андрієвський.
Самостійник найбільш поміркованої течії, Андрієвський, коли сформувався чисто соціялістичний Уряд в УНР і ліквідувалося оскілківщину, до якої він був причетний, теж вирушив на захід і вийшов із складу Директорії. Одначе, він продовжував вести свою окрему політику, ворожу урядові і навіть частково й Головному Отаманові.
Петрушевич.
Доктор Петрушевич останні два місяці, хоч і лишався членом Високої Директорії, фактично жодної участи в її праці не брав, Між урядами Наддніпрянським і Наддністрянським відносини загострилися й контакт був слабий, з початку ж червня майже й зовсім урвався. Кожна сторона вела свою окрему лінію.
Отже, остаточно Директорію складав Триумвірат: Голова – Симон Васильович Петлюра, члени – проф. Ф.Швець і А.Макаренко.
С.В.Петлюра.
Вся влада була в руках С.В.Петлюри.[29]
Не беруся дати належної оцінки Симонові Васильовичу, цій історичній персоні. Це, гадаю, краще за мене зроблять дослідники згодом, коли проясниться виднокруг. Тільки дещо додам до того, що раніш уже зазначив (див. чч. І-ІІ «Походу» )Факти говорять самі за себе. Національна революція висунула Симона Васильовича, як головного національного керівника, і на протязі 3-4 років він стояв на чолі й за всяких умов провадив активну боротьбу за змагання Української Нації. Нікого за цей час могутнішого не з'явилося йому на зміну, бо такого й не було.
С. В. Петлюра – людина нестримної енергії, високої моралі й шляхетної вдачі (див. чч. І-ІІ «Походу» ), ентузіяст, вірить, хоч деколи тільки інтуїтивно, і вливає свою віру в інших. Це головна позитивна його риса, як Вождя. Повести ж усіх твердо до наміченої мети, рішуче примусити всіх виконувати його волю, стримати злочинну спекуляцію національним прапором, – досягти цього Симону Васильовичу в обставинах тієї розрухи не все вдається, хоч він і прагнув цього.
Федір Швець і Андрій Макаренко.
Федір Швець – висока постать, чесна людина, професор і тільки професор – далекий від життя.
Андрій Макаренко – людина зовсім іншого гатунку. Має здоровий розум і багато енергії. На жаль, йому бракувало належної освіти й певної системи; любив утручатися в усякі справи, цікавився дрібницями, розкидав свою увагу [30]
.До військових ставився добре і рахувався з ними.
Кабінет Мартоса.
Біля влади в цей момент був соціялістичний кабінет Мартоса (згадаймо й про репрезентантів Трудового Конгресу, але вони тихо вмирали). Він (кабінет) складався виключно з с.-д. та с.-р. Вони трималися за свої портфелі й владу, і не бажали співпраці з рештою українських партій та відомих національних діячів.
Відсутність спільного національного фронту прикро відбивалася як на самій працездатності уряду, так і на нашій справі. Бракувало інтелігентних сил і була розбіжність думки.