Похід Українських Армій на Київ-Одесу 1919

Видно, диктатор не був честолюбцем, не впивався владою, а всіма силами намагався тільки використати її для щастя своєї бідної, від віків занапащеної країни. Авторові мимохіть пригадалися історичні вагання ген. Кутузова перед здачею Москви 1812 року. Одначе, ситуція для диктатора Петрушевича була страшніша: там віддавалося ворогові тимчасово тільки столицю, тут – увесь нарід. Представники – наддніпрянці вимагали від д-ра Петрушевича великої пожертви для загальної справи. Він опирався – за себе й за свій нарід. Нарешті, висловився доктор Петрушевич: він висунув, приблизно, такі міркування. «Панове! Ви кличете нас на Велику Україну, а чи не представники вашої влади весь час ведуть демагогічну агітацію для розкладу Уряду ЗОУНР, чи не вони офіціяльно нацьковують на мою особу, чи не ваші агенти силкуються розкласти нашу армію, відібравши в неї довір'я до своїх вождів, і внести політику в армію; чи не ви дали притулок явним ворогам мого Уряду? Скажемо, а що буде з нами на Великій Україні? Як поставиться до нас нарід? Випадок із 5-ю Галицькою бригадою – це пересторога. А як складеться співпраця наших урядів і наші взаємовідносини? Чи ми забезпечимо нашу армію? А що, нарешті, буде робити людність Галичини під п'ятою поляків, поки ми будемо мандрувати по Великій Україні?» і т. ін.

Нарада точилась далі. Наші представники спростували й запевняли д-ра Петрушевича, що, за бажання, пощастить налагодити спільну працю й розв'язати всі непорозуміння. Загальне враження було таке, що наші представники не зовсім уявляли собі всіх труднощів переходу для ГА за Збруч і тих важких обов'язків, які брав на себе Уряд УНР, запрошуючи на Велику Україну Галицьку армію. Полк. Капустянському теж випало висловитися від Штабу Дієвої армії. Головна думка його доповіді зводилася ось до чого: «Без сумніву, за тієї надзвичайно складної ситуації, яка утворилася на Великій Україні, Галицьку армію чекають там великі труднощі, а часами й розчарування. До того ж треба брати на увагу гостру галицько-польську ворожнечу й необхідність на деякий час піти з Польщею одним фронтом проти большевиків». Взагалі, ситуацію малювалося не в рожевих фарбах, хоч було з'ясовано диктаторові, що вже там на Сході, де довший час панували большевики, почалися проти них повстання, – одначе рішуче було зазначено, що й наслідки для загальної української справи від утворення спільного фронту можуть бути дуже корисні, і що всяке інше рішення поведе до загибелі й Галицьку армію, і нашу справу. Наступ Соборної армії безумовно спричиниться до великих успіхів…

Після довгих пертрактацій, нарешті д. Петрушевич почав схилятися і дав напівзгоду перейти за Збруч.

На другий день делегати були в НК ГА. Тут справа змальовувалася трохи гірше для нас. У Штабі мали пропозицію від червоного командування, і галичани ще вагалися. Большевики обіцяли допомогти галичанам у їхній боротьбі проти Польщі, і негайно дати вогнеприпас та зброю. Мабуть була в Штабі течія за згоду з большевиками. Повертаючись назад, ще в Галичині ми зустріли Головного Отамана, який автом їхав до д. Петрушевича. Тут же на житах, біля бруку, Гол. Отаман з'імпровізував нараду; його поінформували, і Симон Васильович поїхав розв'язувати цю справу.

І справді, Головний Отаман і д. Петрушевич знайшли спільну мову, і було схвалене остаточне рішення. Взагалі, в успіхові цієї місії відіграла видатну ролю характерна вдача Симона Васильовича – уміння переконати й заспокоїти свого бесідника.

Розділ IX зустрічні бої в районі Ярмолинець з 13 до 15.VІІ. і події на Ново-Ушицькому напрямку

Бої з 13 до 15.VІІ. Сх. ч. 2.

З 13-го до 15-го VІІ. в районі Ярмолинець точаться уперті бої зустрічного характеру. Дуже цікавий момент з тактичного погляду склався до вечора 13-го на Кам'янецькому напрямку. Запорожці з ранку перейшли в рішучий наступ на Ярмолинці головними силами вздовж бруку на північ, маючи на лівому крилі полк Чорних Запорожців. Спочатку 8 дивізія була вскочила в Ярмолинці, але потім її відсунуто назад; червоні перейшли в контрнаступ на широкому фронті. Свій рух вони підтримували сильним вогнем з численних кулеметів.

Ситуація 13.VІІ. на Кам'янецькому напрямку. Сх. ч. 1.

Наші частини почали відворот, і до вечора відійшли геть аж на південь від Солобківців. Щоб урятувати ситуацію, ще опівдні 13.VІІ. полк. Сальський з району Зінькова кинув у ворожий фланг 6-ту дивізію у напрямі на північ від Солобківців. Пізно ввечорі становище здавалося для к-ра групи досить грізним – гро його сил, досить знесилене після добового тяжкого бою, зачепилося на південь від Солобківців, – полк. Сальський не сподівався, що дивізії можуть тут поставити значний опір. Між Солобківцями й Зіньковом продерлася ворожа кіннота й перервала зв'язок із 6-ю дивізією.^[37] В резерві у ком. групи частин уже не залишалося.