Поклик племені

У 1931 році Гаєка запросили прочитати кілька лекцій у Лондонській школі економіки, де наступного, 1932-го, року йому дали кафедру точних наук та економічних досліджень, яку він очолював до 1949-го. Попервах його студентам було важко розуміти його чудернацьку англійську мову, що звучала на німецький лад, та згодом, вслухавшись, вони зазвичай були у захваті від його лекцій. У Лондоні в 1935 році він познайомився з Карлом Поппером, з яким його відтоді пов’язувала міцна дружба, опріч великого збігу їхніх філософських та громадянських ідей; саме Попперу Гаєк присвятить свою книжку «Studies in Philosophy, Politics and Economics» (1967). За кілька років до того Поппер, який завжди був вдячний Гаєку за допомогу, яку той надав йому, коли Поппер шукав видавця для своєї книжки «The Open Society and Its Enemies» (1945) і допоміг отримати посаду асистента в Лондонській школі економіки, присвятив Гаєку книжку «Conjectures and Refutations» (1963). У 1938 році Гаєк отримав британське громадянство. Згодом він викладатиме в університетах Чікаґо (1950-1962), Фрібурґа (1961-1969) і Зальцбурґа (1969-1977). Він був справжнім громадянином світу. У 1992 році у 93-річному віці він помер у Брайсгау (Німеччина).

Доля дала Гаєку найбільшу винагороду, якої може сподіватися інтелектуал: побачити, як сучасна історія — чи принаймні уряди Рональда Рейгана в Сполучених Штатах і Марґарет Тетчер у Великій Британії — підтверджує значну частину його ідей і спростовує ідеї його супротивників, і серед них — знаменитого Джона Мейнарад Кейнса (1883-1946). Найвідомішою з його тез — і нині настільки підтвердженою, що стала заледве не заїждженою істиною, — є та, яку він 1944 року виклав у невеличкій брошурі (що згодом перетвориться на книжку) «The Road to Serfdom» («Шлях до рабства»): що централізоване планування економіки неминуче розхитує підвалини демократії й робить фашизм і комунізм двома проявами одного і того самого явища — тоталітаризму, віруси якого заражають будь-який режим, навіть на позір вільніший, який намагається «контролювати» функціонування ринку.

Гаєк і Кейнс

Знаменита полеміка Гаєка з Кейнсом, про яку стільки говорять, ніколи не була чимось рівноправним, хоча у 1931 році вони недовго, але дуже інтенсивно обмінювалися ідеями — після того, як Гаєк суворо розкритикував Кейнсів есей «A Treatise on Money» («Трактат про гроші»), опублікований в «Економіці», журналі Лондонської школи економіки. Однак, за словами Роберта Скідельскі, який резюмував цю полеміку в переконливому есеї «Гаєк проти Кейнса»[31], попри відмінності був між ними важливий спільний знаменник, який тепер усвідомлюється краще, ніж тоді, коли майже все релевантне економічне і політичне середовище поділяло ідеї Кейнса. Радикальні твердження Гаєка були тоді поодинокими, на той час нісенітними, то була донкіхотська боротьба людини твердих переконань супроти пануючої у той час культури. Але обидва були лібералами, хоча Кейнс вірив, що деяке втручання держави в економіку може краще захистити капіталізм; Гаєк відкидав таку ідею. На думку Скідельскі, у знаменитому поділі на їжаків та лисів, який запровадив Ісая Берлін в своєму есеї про Толстого, Гаєк був їжаком (який знає лише одну велику річ), а Кейнс — лисом (який знає багато що). Обидва прийшли в економіку через філософію і обидва вірили у важливість суб’єктивного елементу в інтелектуальній праці, який відмовлялись підпорядковувати чисто науковому. Жоден з них не був полум’яним демократом і обидва називали себе шанувальниками Г’юма, Берка і Мандевіля. А ще обидва вважали, що західна цивілізація є «крихкою», але розходились у тому, як її врятувати. Хоча вони були знайомі і ставились один до одного з повагою, дружби між ними не було і листувалися вони рідко. Кейнс прочитав «Шлях до рабства», коли їхав на Бреттон-Вудську фінансову конференцію 1944 року; 28 червня того року він написав Гаєку, вітаючи його з написанням «великої книжки». «Усі ми маємо бути вам вдячні: ви сказали те, що мало бути сказане», — додавав він. «З моральної та філософської точки зору я віртуально погоджуюсь з усім, що ви кажете, не просто погоджуюсь, а погоджуюсь дуже щиро». Але далі він формулює свою критику: «Ви визнаєте, що проблема [планування] впирається в те, де провести межу [...]. Але не даєте інструкцій, як дізнатися, де її встановити. Насправді ви і я, без сумніву, встановимо її у різних місцях. Як на мене, ви недооцінюєте компромісне рішення [...]». Щодо останнього Кейнс, без сумніву, мав рацію: Гаєк ненавидів компромісні рішення і «теплі води», він був людиною крайнощів і через це — заразом з геніальними здогадками — він часом робив страшенні помилки. Однак немає сумніву, що попри їхні розходження він завжди дуже поважав Кейнса. Він так і сказав його вдові Лідії Лопоковій, коли Кейнс помер у 1946 році: «[Ваш чоловік — ] єдина велика людина, яку я знав і якою завжди безмежно захоплювався»[36].