Поклик племені

Ми майже нічого не знаємо про дитинство та юність Адама Сміта — крім того, що народився він одного дня 1723 року в Керколді, шотландському торговому містечку, розташованому приблизно за десять миль на північ від Единбурга, де провів значну частину свого життя і принаймні шість із десяти років, які пішли в нього на написання шедевру «Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776). Свого батька, адвоката і митного інспектора, який помер ще до його народження, він не знав, і завжди до нестями любив свою матір Елізабет Дуглас. Непідтвердженою є легенда про те, що у три роки його вкрали цигани і це викрадення тривало заледве кілька годин. Був він хворобливою, аж ніяк не милою дитиною, і до того, як прославився своєю мудрістю, був відомий своєю надзвичайною розсіяністю. Якось кучер диліжанса, що їхав з Лондона, побачив на околицях Керколді серед поля, дуже далеко від міста, самотнього перехожого; він спинив коней, аби запитати містера Сміта, куди той іде; збентежений Сміт зізнався, що відійшов так далеко, не помітивши цього, бо був поглинутий думками. А якось у неділю його побачили у Данфермліні, за п’ятнадцять миль від Керколді: він безцільно блукав своєю дивною, як у верблюда, ходою, усе ще вбраний в домашній халат, дивився в порожнечу і розмовляв сам із собою. Через роки сусіди в Единбурзі призвичаяться до того, що старим містом о несподіваній порі бродитиме, з відсутнім поглядом і безмовно ворушачи губами, той самотній, трохи іпохондричний старий, якого всі називатимуть мудрецем. Його життя було позначене десятками таких анекдотів.

Між 1731 і 1737 роками він вчився у школі, розташованій по сусідству з його домом, на Гілл-стріт, і, мабуть, був добрим учнем латини і греки, бо коли в чотирнадцять років вступив до Університету Ґлазґо, його увільнили від навчання на першому курсі, де вивчалися класичні мови. В листі, який цитує його біограф Ніколас Філліпсон[2], він зізнався, що проведені там три роки «були найбільш корисними, щасливими і достойними в його житті»; саме тоді Сміт відкрив для себе фізику Ньютона і геометрію Евкліда, а моральну філософію викладав йому Френсіс Гатчесон, видатна постать шотландського Просвітництва, що справить сильний вплив на його інтелектуальне становлення. Провівши три роки в Університеті Ґлазґо, він отримав стипендію для навчання в Оксфорді, де й перебував з 1740-го по 1746 рік у Коледжі Бейлліол. Ми майже нічого не знаємо про те, яким було його життя впродовж тих шести років. Біографи припускають, що жив він доволі самотньо, бо політична і культурна атмосфера університету була просякнута напрочуд консервативним і реакційним «якобінством», яке суперечило його вихованню пресвітеріанця і віґа (ліберала); знаємо хіба те, що він самотужки вивчив французьку мову, захоплено читав французьку літературу, а його улюбленими авторами були Расін і Маріво. Та найважливіше, що сталося з ним за роки навчання в Оксфорді, — знайомство з творчістю Девіда Г’юма, ще однією великою постаттю шотландського Просвітництва, і, можливо, ним самим. На дванадцять років старший за Сміта, Г’юм, якого дуже поважали в середовищі інтелектуалів, не здобув однак визнання в університетській ієрархії через свій атеїзм; одна з небагатьох речей, які ми знаємо про Адама Сміта в Оксфорді, — те, що в Коледжі Бейлліол йому дали догану, коли виявилося, що він потай читає «Трактат про людську природу» (1739) впливового шотландського філософа, який згодом стане його найліпшим другом. Йому і Гатчесону він склав хвалу в своїй «Теорії моральних почуттів» (1759).

Досі побутує помилкова думка про те, що Адам Сміт був передусім економістом — його називають «батьком економіки»; його самого це б ошелешило. Він завжди вважав себе моралістом і філософом. Його зацікавлення економічними питаннями — так само, як іншими дисциплінами, наприклад, астрономією (він написав «Історію астрономії», яку буде видано лише посмертно) — виникло внаслідок його намагання розвинути «науку про людину» і збагнути функціонування суспільства. Більше відомостей про нього є після того, як він закінчив Оксфорд і приїхав в Единбург, де між 1748 і 1751 роками завдяки лорду Кеймсу, ще одній постаті шотландського Просвітництва, прочитав низку публічних лекцій, які мали великий резонанс і зміцнили його авторитет. Тексти цих лекцій загубилися, але про них відомо з нотаток студентів, які на них побували. Перша розповідала про риторику і про те, як народилася мова, людська комунікація, діяльність, яку Сміт вважає не лише необхідною умовою виживання, але разом із належним і симпатією, товариськістю і здоровим глуздом визнає основами суспільного життя і його скріпи: соціалізацію. Аби довести це, він наводив приклади з літератури. На його думку, ясна, пряма і лаконічна мова краще виражає емоції, почуття та ідеї, і їй треба надавати перевагу перед пишномовним і бароковим стилем (як у третього графа Шефтсбері, казав він), характерним для обраної меншості, в яку не допущено пересічну людину.