Поклик племені

Однак його класифікація такою не є. Цілком навпаки. Вона влучає просто в око і є помічною для розуміння двох підходів до життя, які проектуються на всі сфери культури — філософію, літературу, політику, науку, — яким було його розрізнення «негативної» і «позитивної» свободи для розуміння проблеми свободи. Справді, є доцентрове бачення, бачення їжака, яке — явно чи неявно — зводить усе, що відбувається і що існує, до дуже цільного ядра ідей, завдяки яким життєвий хаос стає порядком, а неясність речей робиться прозорою. Іноді це бачення спирається на віру, як у святого Августина чи святого Томи Аквінського, іноді — на розум, як у маркіза де Сада, Маркса чи Фройда, і, попри значні відмінності форми, змісту і намірів (і, ясна річ, таланту) цих авторів, ріднить їх. Передусім воно є тоталітарним, володіє універсальним інструментом, який дістається до основи всіх життєвих подій, ключем, який дає змогу їх пізнати і пов’язати між собою. Цей інструмент, цей ключ — божа милість, несвідоме, гріх, виробничі відносини, бажання — являє собою каркас, на якому тримається життя, і є рамками, в яких еволюціонують, страждають чи радіють люди, поясненням, чому і як вони це роблять. У баченні їжаків випадкове, непередбачуване, нічим не спровоковане зникає зі світу чи відсувається на саму закраїну, наче його не існує.

На відміну від їжаків, для яких головне загальне, лис зосереджений на конкретному. Зрештою, для нього «загального» не існує: існують лише конкретні випадки, яких так багато і які так різняться одне від одного, що їхня сума утворює не значуще ціле, а радше запаморочливий сумбур. Літературні приклади Шекспіра і Бальзака, які наводить Ісая Берлін, є прототипними. Творчість обох є неймовірним ройовиськом індивідів, які не схожі один на одного ані в своїх прихованих мотивах, ані в прилюдних діях, це строкате віяло поведінок і моральних норм, людських можливостей. Нам здається, що критики, які намагаються вивести «константи» в цих світах і підсумувати в єдиному тлумаченні те бачення людини і життя, яке вони пропонують, збіднюють чи зраджують Шекспіра і Бальзака. Річ у тому, що в них не було одного бачення, а були різні й суперечливі.

У кожному їжаку, замаскований чи явний, присутній фанатик; у лисі — скептик і агностик. Той, хто думає, що знайшов остаточне пояснення світу, врешті-решт загнізджується в ньому і нічого не хоче знати про інші; хто не здатен сформулювати таке пояснення, рано чи пізно засумнівається, що воно може існувати. Завдяки їжакам було здійснено надзвичайні звершення — відкриття, завоювання, революції, — бо для такого штибу починань явно потрібні ті запал і героїзм, на які зазвичай надихає своїх адептів доцентрове і цільове бачення, як те, що мають християни, іудеї, мусульмани чи ортодоксальні марксисти. Завдяки лисам покращилася «якість» життя, бо поняття толерантності, плюралізму, взаємної поваги між супротивниками, допустимості, а також свободи, легше прийняти. А в деяких випадках вони є необхіднішими для виживання — тим, хто, неспроможний побачити один-єдиний порядок, імпліцитно допускає, що їх є багато і вони різні.

Є сфери, в яких природним чином домінують їжаки. Наприклад, у політиці, де узагальнені, ясні та стрункі пояснення проблем завжди є популярнішими і, принаймні на позір, ефективнішими при управлінні. Натомість, в мистецтві та літературі лисів є більше, на відміну від точних наук, де вони в меншості.

На прикладі Толстого Ісая Берлін показує, що лис та їжак можуть співіснувати в одній людині. Геніального оповідача конкретного, який напрочуд талановито описував людське розмаїття, протоплазматичну відмінність окремих випадків, які формують щоденну дійсність, лютого супротивника всіх абстракцій істориків і філософів, які прагнули в одній раціональній системі пояснити розвиток людства, лиса Толстого все життя, як гіпнозом, вабило єдине і централістське бачення життя і врешті-решт він перейшов у нього, спочатку в історичний детермінізм «Війни і миру», а в останні роки в релігійний профетизм.

Гадаю, що випадок Толстого не є унікальним, що всі ми, лиси, живемо, повсякчас заздрячи їжакам. Для них життя більш стерпне. Навіть якщо зиґзаґи долі в обох ідентичні, з якоїсь таємничої причини страждати і вмирати не так важко і нестерпно — а іноді легше, — якщо ти почуваєшся володарем універсальної й магістральної істини, ясного елементу в цьому механізмі, яким є життя, і думаєш, що знаєш, як він працює. Однак існування лисів також є вічним викликом для їжаків, це спів сирен, що зворохобив Одіссея. Бо хоча легше жити серед ясності й порядку, непоправною властивістю людини є зречення цієї легкості, і часто — аби віддати перевагу мороку і безладу.

Герої нашого часу