Поклик племені

У переконаному раціоналісті, яким був Ісая Берлін, жив мораліст. Хоча він не говорив це саме такими словами, з його панегіриків ясно, що для нього було важко, майже неможливо, відділити інтелектуальну і мистецьку велич індивіда від його етичної доброчесності. Усі люди, які з’являються на цих сповнених благоговіння сторінках, є позитивними, одночасно і в інтелектуальному, і в моральному плані — наскільки, що іноді складається враження, що ці два плани були для Берліна одним. Насправді деякі його взірцеві люди, як-от історик Льюїс Нем’єр, здаються людьми важкими й подекуди нестерпними, але в усіх них завжди в основі особистості лежить шляхетність почуттів, великодушність, порядність, чистота помислів. Ісая Берлін настільки переконливий, що, читаючи його, ти готовий повірити йому в тому, що талант і доброчесність йдуть рука в руку. Але чи завжди це так?

Північний маг

Ісая Берлін був демократом і лібералом, одним з тих рідкісних толерантних інтелектуалів, здатних визнати, що їхні власні переконання можуть бути помилковими, а його ідеологічних противників — правильними. І найкращим доказом цього відкритого та сприйнятливого духу, який завжди зіставляв свої ідеї з реальністю, щоб побачити, підтверджує вона їх чи спростовує, було те, що найбільше зусиль він доклав до вивчення не так близьких культурі свободи філософів і мислителів, як її найзапекліших ворогів, наприклад, Карла Маркса і комунізму, яким присвячена значна частина його досліджень у книжці «The Sens of Reality», або Жозефу де Местру, ультрареакційному предтечі фашизму, про якого він написав один зі своїх найблискучіших есеїв. Знання було його пристрастю, і тих, хто виступав за речі, які він ненавидів, наприклад, авторитаризм, расизм, догматизм і насильство, перед тим як спростувати, хотів їх зрозуміти, з’ясувати, як і чому вони почали ідентифікувати себе зі справами і доктринами, які поглиблювали несправедливість, варварство і людські страждання.

Добрим прикладом цього є том «The Magus of the North. J. G. Hamann and the Origins of Modern Irrationalism» (1993), збірка заміток та есеїв, які Берлін не встиг об’єднати в одну цілісну книжку і які зібрав і написав до них передмову Генрі Гарді.

Надзвичайним в замітках, статтях і начерках, які Берлін присвятив німецькому теологу і філософу Йогану Георгу Гаману (1730-1788), смертельному ворогові Просвітництва і палкому речнику ірраціоналізму, є те, що завдяки їм цей переконаний і навернений реакціонер здається симпатичною і в багатьох сенсах навіть модерною постаттю. Його обстоювання ірраціонального — пристрастей, інстинктів, глибин особистості — як інтегральної частини людського і його ідея про те, що будь-яка винятково раціональна й абстрактна філософська система є спотворенням реальності та життя, є цілком незаперечними. А його сміливі теорії, наприклад, про секс і лінгвістику, певним чином попереджують радикальні анархістські й лібертаріанські позиції, як-от ті, на яких стояв Мішель Фуко. Також є пророчим його викриття, що продовжуючи йти обраним нею шляхом, філософія в майбутньому потоне в незбагненному обскурантизмі, який приховуватиме її пустоту і беззмістовність і зробить недоступною звичайному читачеві.

Ці збіги закінчуються на тому роздоріжжі, де з’являється Бог, якому Гаман підпорядковує все, що існує, і який для німецького містика є єдиним і остаточним виправданням і поясненням суспільної історії та окремих доль. Його неприйняття узагальнень і абстрактного та обстоювання окремого і конкретного зробили з нього поборника індивідуалізму і непримиренного ворога колективного як соціальної категорії і знаку ідентичності. Берлін каже, що у цьому сенсі він, з одного боку, був провісником романтизму і того, що через два сторіччя стане екзистенціалізмом (зокрема в католицькій версії Ґабріеля Марселя), та з іншого — одним з основоположників націоналізму і навіть — як і Жозеф де Местр — фашизму.

Гаман народився у Кенігсбергу, в родині цирульника, батьки його були лютеранськими пієтистами, тож дитинство його минуло серед релігійних і стоїчних людей, чиї предки з підозрою ставилися до книжок та інтелектуального життя; однак сам він ковтав книжки і примудрився вступити до університету, де здобув різнобічні і дещо екстравагантні знання з історії, географії, математики, давньоєврейської мови, теології, а також самостійно вивчав французьку мову і писав вірші. Почав заробляти на прожиток як домашній вчитель дітей місцевої заможної буржуазії і якийсь час, схоже, захоплювався ідеями, які приходили з Франції Вольтера й Монтеск’є. Та вже невдовзі, під час перебування в Лондоні, яке було пов’язане з якоюсь таємничою політичною змовою, після кількох місяців гульні й надуживань, які довели його до краху, він пережив кризу, яка змінила його життя.